Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Єпископ Вікентій Ліпський народився 17 березня 1795 року у Лозовиці біля Климовичів у Білорусі (тоді - Вітебська губернія Російської імперії). У 1808-1814 роках отримав початкову освіту в школі єзуїтів у Мстиславі. У 1816-1820 роках навчався в академії єзуїтів у Полоцьку. У 1820 року рішенням Могильовського митрополита був переведений у Віленську (Вільнюську) дієцезію, де навчався 5 років у семінарії та у Віленському університеті, отримавши 1824 року ступінь магістра богослов'я (у 1831 році став доктором богослов'я). 5 квітня 1814 року висвячений на диякона, а 21 травня цього ж року - на священника.

Направлений працювати у Віленську семінарію викладачем. З 1828 року - вікарій Віленської катедри, з 1829 року - дієцезіальний екзаменатор, а від 1830 року - цензор духовних книг. Цього ж року став каноніком Віленського капітулу. Після переїзду у 1834 році Віленської духовної академії до Санкт-Петербурга продовжив викладацьку роботу там, у 1836-1840 роках був заступником інспектора, з 5 травня - інспектором, а потім двічі ректором Санкт-Петербурзької духовної академії (06.1840р. - 10.1842р., 10.1855р. - 02.1857р.).

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священники 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.

Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священнику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.

Архієпископ Едвард Ропп народився 2 грудня 1851 року в Ліксне поблизу Дінабурга (Латвія) в знатній дворянській родині. Отримав домашню освіту. 1866 року закінчив Фрейбургський ліцей в Німеччині, навчався у Ризькій католицькій гімназії. У 1875 році закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. У 1875-1879 служив в окружному суді, Сенаті, Міністерстві державного майна. У 1886 році закінчив Каунаську католицьку Духовну семінарію (Литва). 2 серпня 1886 року рукоположений в священники в Каунасі єпископом Л. Паллулоном.

З 1890 року вивчав теологію у Фрейбургському та Інсбрукськом університетах. Після повернення в Росію був призначений в Лієпая (Латвія), де збудував костел, який став архітектурною окрасою міста. У 1892-1993 роках виконував обов'язки декана Курляндії.

Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.

У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.

Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

Єпископ Адольф Шельонжек народився 1 серпня 1865 року у селі Сточек Луковскі на Підляшші у Польщі у сім'ї повітового урядовця. Дитячі роки Адольфа пройшли в Желехові, де 1880 року закінчив загальноосвітню школу. Потім після п’ятирічного навчання у гімназії в Сєдльце у вісімнадцять років вступив до Духовної семінарії в Плоцьку. 26 травня 1888 року Адольф Шельонжек отримав священницький сан з рук єпископа Генріха Петра Косовського.

Був призначений вікарієм в парафію св. Варфоломія у Плоцьку. Після року праці його направили на навчання у Духовну академію в Санк-Петербурзі, де після чотирьох років став магістром богослов’я. Повернувся у Плоцьк, де спочатку працював в єпископській консисторії нотаріусом, а потім - канцлером. З 1894 року також викладав канонічне право у рідній семінарії, а згодом ще й політичну економію та філософію. О. Адольф організував також Товариство Християнських Працівників і очолив новостворений Католицький Союз. 1903 року його скерували на посаду асесора Римсько-Католицької Духовної колегії в Санкт-Петербурзі, де він також викладав в місцевій Духовній семінарії канонічне право, пасторальне богослов’я, аскетику та мови і літературу. Тоді ж захистив докторат з канонічного права. У 1909 році о. Адольф Шельонжек став ректором Духовної семінарії у Санкт-Петербурзі. Під час Ісв. війни працював в Департаменті Віросповідань та Освіти у Варшаві, а з отриманням Польщею незалежності став радником Відділу у справах Католицької Церкви, а з 1921 р. -його начальником.