Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Архієпископ Михаїл Годлевський народився у шляхетській родині 21 жовтня 1872 року у Варшаві. До 1893 року навчався в 4-ій Варшавській гімназії, після чого поступив до Варшавської духовної семінарії. У 1897р. його направили продовжувати теологічну освіту до Петербурзької римсько-католицької духовної академії, яку закінчив 1901 року, отримавши ступінь магістра теології. 20 червня 1900 року в костелі Святого Хреста у Варшаві був висвячений на священника єпископом-помічником Варшавським Казимиром Рушкевичем.

У 1901-1903 роках продовжив навчання у Фрібурзькому університеті в Швейцарії, де, вивчаючи історію Римсько-Католицької Церкви під керівництвом о.-домініканця Пьєра Мандонета та археолога Йогана Кірша, отримав ступінь доктора богослів'я. Повернувшись в Росію, став викладачем гомілетики в Петербурзькій духовній академії та очолив там кафедру гомілетики, а від 1904 року до 1917 року керував кафедрою історії Церкви. Наукову та викладацьку працю поєднував із душпастирським служінням в якості капелана католицьких черниць Петербурга, а також громадською роботою як один із засновників Товариства католицьких робітників та президент Польської освітньої організації «Macierz Szkolna».

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Єпископ Лонгін Жарновецький народився у шляхетській родині 15 березня 1842 року в селі Великі Фільварки (нині - Плоске) на Тернопільщині, на теренах парафії св. Станіслава у Кременці. Спочатку навчався в Острозькому дворянському училищі та Рівненській гімназії, а 1859 року вступив до Житомирської семінарії. 1862 року продовжив навчання у Петербурзькій римсько-католицькій духовній академії, де у 1865 році здобув ступінь кандидата богослів'я. У 1866р. висвячений на священника та отримав ступінь магістра богослів'я.

Після повернення в дієцезію був призначений вікарієм Луцького кафедрального собору свв. Петра і Павла, а пізніше працював викладачем історії Церкви в Житомирській семінарії. У 1874 році за наполяганням царської влади його відправили настоятелем до віддаленої парафії св. Діоніcія у Монастирищах на Черкащині, де присвятив себе ревному душпастирству і вже 1879 роком став на чолі деканату. Окрім того, займався науковою діяльністю, пов'язаною із особливостями літургійного вбрання, та написав і видав на цю тему кілька книг, а також опублікував статі в європейських наукових журналах. Його ревне служіння отримало високу оцінку церковної влади, зокрема, був піднесений до гідності каноніка Луцько-Житомирського кафедрального капітулу та став її віце-кустошем.

Єпископ Анджей Залуський народився 2 грудня 1695 року (чи 05.01.1696?) в Єдлінську біля Радома (Польща) у знатній шляхетській родині гербу Юноша, яка дала Церкві аж сім єпископів. Втративши матір у віці семи років, виховувався при дворі свого родича ординарія Вармінського єпископа Андрія Хризостома Залуського. А після його смерті у 1711 році навчався в різних єзуїтських та піярських колегіях. Ще у молодому віці завдяки своїм високопоставленим в Церкві родичам отримав номінації в кількох костелах, у тому числі Краківській та Плоцькій катедрах. У 1715-1718 роках (разом із молодшим братом Андрієм Йосифом) навчався в Західній Європі, захистивши докторську дисертацію в царині канонічного та цивільного прав 1717 року у Римі.

Після повернення до Речіпосполитої як канонік Краківського катедрального капітулу 1719 року був обраний до Коронного Трибуналу та занурився у політичне житті країни. 22 листопада 1723 року Святіший Отець призначив його єпископом-ординарієм Плоцьким (королівська номінація на цю посаду наступила ще рік раніше). 13 березня наступного року висвячений на єпископа в Ченстохові ординарієм Краківським єпископом Феліцієм Шанявським. Продовжуючи політичну діяльність, підопічну дієцезію відвідував не часто, проте, все ж таки, заснував тут Духовну семінарію та провів 1733 року дієцезіальний синод.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.