Єпископ Фелікс Турський народився в шляхетській родині гербу Рогаля 14 січня 1729 року в Чарноцині на теренах Гнєзненської архідієцезії (Польща), де і був охрещений 26 січня. Навчався в колегіях оо.-місіонерів в Ласку та Ловічі, в останньому 6 січня 1747 року прийняв нижче свячення (з рук єпископа-помічника Гнєзненського Кшиштофа Добінського). Пізніше продовжив студіювати в Римі, де 17 квітня 1754 року захистив докторат із церквовного та цивільного права. А ще до того 17 лютого цього ж року Тодійський єпископ-ординарій Gerolamo Formagliari (Італія) рукоположив його в пресвітори, уділивши також піддияконські та дияконські свячення 2 та 10 лютого відповідно.

Цього ж, 1754 року став каноніком Гнєзненського митрополичого капітулу, трохи пізніше - варшавської колегіати св. Йоана Хрестителя, а згодом отримав посаду варшавського офіціала (це окрім препозитури в Калішу та настоятельства в Яворові). Від 1759 року якийсь час був також препозитом Гнєзненського митрополичого капітулу. У 1763 році став головою Головного Коронного Трибуналу.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).

Єпископ Анджей Залуський народився 2 грудня 1695 року (чи 05.01.1696?) в Єдлінську біля Радома (Польща) у знатній шляхетській родині гербу Юноша, яка дала Церкві аж сім єпископів. Втративши матір у віці семи років, виховувався при дворі свого родича ординарія Вармінського єпископа Андрія Хризостома Залуського. А після його смерті у 1711 році навчався в різних єзуїтських та піярських колегіях. Ще у молодому віці завдяки своїм високопоставленим в Церкві родичам отримав номінації в кількох костелах, у тому числі Краківській та Плоцькій катедрах. У 1715-1718 роках (разом із молодшим братом Андрієм Йосифом) навчався в Західній Європі, захистивши докторську дисертацію в царині канонічного та цивільного прав 1717 року у Римі.

Після повернення до Речіпосполитої як канонік Краківського катедрального капітулу 1719 року був обраний до Коронного Трибуналу та занурився у політичне житті країни. 22 листопада 1723 року Святіший Отець призначив його єпископом-ординарієм Плоцьким (королівська номінація на цю посаду наступила ще рік раніше). 13 березня наступного року висвячений на єпископа в Ченстохові ординарієм Краківським єпископом Феліцієм Шанявським. Продовжуючи політичну діяльність, підопічну дієцезію відвідував не часто, проте, все ж таки, заснував тут Духовну семінарію та провів 1733 року дієцезіальний синод.

Єпископ Лонгін Жарновецький народився у шляхетській родині 15 березня 1842 року в селі Великі Фільварки (нині - Плоске) на Тернопільщині, на теренах парафії св. Станіслава у Кременці. Спочатку навчався в Острозькому дворянському училищі та Рівненській гімназії, а 1859 року вступив до Житомирської семінарії. 1862 року продовжив навчання у Петербурзькій римсько-католицькій духовній академії, де у 1865 році здобув ступінь кандидата богослів'я. У 1866р. висвячений на священника та отримав ступінь магістра богослів'я.

Після повернення в дієцезію був призначений вікарієм Луцького кафедрального собору свв. Петра і Павла, а пізніше працював викладачем історії Церкви в Житомирській семінарії. У 1874 році за наполяганням царської влади його відправили настоятелем до віддаленої парафії св. Діоніcія у Монастирищах на Черкащині, де присвятив себе ревному душпастирству і вже 1879 роком став на чолі деканату. Окрім того, займався науковою діяльністю, пов'язаною із особливостями літургійного вбрання, та написав і видав на цю тему кілька книг, а також опублікував статі в європейських наукових журналах. Його ревне служіння отримало високу оцінку церковної влади, зокрема, був піднесений до гідності каноніка Луцько-Житомирського кафедрального капітулу та став її віце-кустошем.