Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому.
Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста
перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра
богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом.
І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).
Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855
року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом,
1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в
парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.
5 вересня 1878 року капітул обрав його адміністратором Луцько-Житомирської дієцезії, що було підтверджено Апостольською Столицею 13 грудня цього ж року. На цій посаді
вдалось, зокрема, добитись 1881 року відновлення роботи закритої владою 1877 року Житомирської семінарії та відремонтувати її будівлю. Виконував також обов'язки
Апостольського адміністратора ліквідованої Кам'янець-Подільської дієцезії.
Призначений 24 березня 1884 року єпископом-помічником Луцько-Житомирським та титулярним єпископом Dulna (Almissa). Рукоположений в єпископи 29 червня цього року в
санкт-петербурзькому костелі св. Катерини Могильовським митрополитом Олександром Гінтовт-Дзєвалтовським у співслужінні співконсекраторів - новопризначеного Луцько-
Житомирського єпископа-ординарія Симона Козловського та Тираспольського єпископа-ординарія Антона Церра. Прослуживши
єпископом-помічником 14 років, 1892 року, після призначення єпископа Симона Козловського на Могильовську кафедру знову приступив до виконання обов'язків адміністратора дієцезії.
І лише через 5 років, вже у поважному віці 30 січня 1897 року став єпископом-ординарієм Луцько-Житомирським. Проте його урядування тривало лише трохи більше року,
бо внаслідок тяжкої хвороби помер у Житомирі вже 9 червня 1898 року. Похоронні урочистості відбулись 14 червня у Житомирській катедрі, а поховали
його на римсько-католицькому кладовищі міста.
