Архієпископ Петро Маньковський народився 1 листопада 1866 року у родовому помісті у селі Саїнка на Вінничині на теренах парафії св. Миколая,
єп. мч. у (Малих) Чернівцях. Після смерті батька 1871 року разом з матір'ю переїхав до Дрездена у Німеччину, де навчався спочатку приватно, а з 1881 року -
у місцевій школі. 1885 року вступив до Вроцлавського університету, щоб отримати освіту агронома, необхідну для управління родинним маєтком, куди і повернувся
у 1888 році. Проте, розчарувавшись у такому способі життя, вирішив стати священником і 1896 року вступив до Житомирської Духовної семінарії. Рукоположений в
священники 7 липня 1898 року.
Призначений вікарієм в Житомирську катедру св. Софії. У 1902 році став настоятелем парафії свв. Петра і Павла у
Кам'янці-Подільському, яка втратила статус кафедральної після ліквідації дієцезії 1866 року. Після дев'яти років царська влада змусила його відмовитись
від посади настоятеля та душпастирської послуги, звинувативши у підтримці діяльності одного із згромаджень, яке вважалась нелегальним. Переїхав до Житомира, де
неформально виконував частину обов'язків канцлера Курії. З початком Ісв. війни переїхав до Кракова, де відновив душпастирську працю. 1917 року був призначений
генеральним вікарієм на теренах Луцько-Житомирської та Кам'янець-Подільської дієцезій.
Апостольска столиця 24 вересня 1918 року відновила Кам'янець-Подільську дієцезію, призначивши її ординарієм о. Петра Маньковського. 30 листопада цього ж року ординарій
Краківський Адам Сапєга висвятив його на єпископа у Краківській катедрі на Вавелі, проте виїхати на Поділля новий архіпастир зміг лише через рік.
Інгрес до Кам'янець-Подільської катедри відбувся 6 грудня 1919 року. Розпочалась праця по відновленню дієцезіальних структур, проте вже 7 липня 1920 року внаслідок
більшовицького наступу єпископу Маньковському разом з найближчими співробітниками довелось покинути Кам'янець-Подільськ, куди ненадовго повернувся лише у листопаді.
Але вже через два тижня майже все Поділля, у тому числі і відновлена дієцезія, було повністю зайняте більшовиками. Тож єпископ спочатку оселився у монастирі домініканців
у Чорткові, а потім - у Бучачу, де організував Малу семінарію.
Знаходячись на теренах Польщі, єпископ Петро призначив
генеральними вікаріями трьох священиків, які залишились працювати на Поділлі. У 1922р. під час візиту 'до Апостольских порогів' єпископ ознайомив Апостольську Столицю
з надзвичайно важким становищем, в якому опинилась Церква у відновленій чотири роки тому єпархії. Оскільки у Польщі не вдалось відновити Кам'янець-Подільську дієцезію на
теренах Борщовського, Чортківського і Язловецького деканатів Львівської архідієцезії, які колись належали Кам'янець-Подільській дієцезії, єпископ Маньковський переїхав
разом із Малою семінарією спочатку в Дубно, а потім - у Волидимир-Волинський, де були кращі умови для роботи.
На прохання Апостольскої столиці 25 січня 1926 року владика Петро Маньковський зрікся з уряду правлячого єпископа. 9 лютого цього ж року Святіший Отець Пій XI підніс
його до гідності архієпископа із титулярною столицею Aenus. Помер 8 квітня 1933 року у поїзді під час подорожі із Перемишля до Львова, поховали його у підземеллі
Луцької катедри свв. Петра і Павла.
