32350 Супрунківці

Перша документальна згадка про Супрунківці датується першим липня 1392 року. Нині у ньому проживає півтисячі мешканців.

У першій половині XVII століття власники села Радецькі подарували його кам'янець-подільським єзуїтам для утримуваного ними навчального закладу шляхетської молоді. Проте до облаштування своєї власності єзуїти змогли приступити лише у XVIIІ столітті. Зокрема, збудували у Супрунківцях двохповерховий будинок, в якому одна кімната служила каплицею. В ній відправляли Меси для переселених ними у село мазурів з Польщі.

31245 Тарноруда,
вул. Гагаріна

Поселення Тарноруда, яке, за переказами, постало ще у середині XIVст., отримало магдебурзьке право у 1583 році. Наприкінці XVIIIст. (після поділу Польщі) кордон по Збручу розділив Тарноруду на два поселення - лівобережне (нині у Хмельницькій обл.) та правобережне (зараз у Тернопільській обл.). Нині у лівобережній Тарноруді проживає понад вісім сотень селян. Село належало до Волочиського району, а тепер - до Хмельницького.

У 1643 році коштом родини Сенявських на місці дерев'яного храму, спорудженого у ІІ половині XIV століття, було збудовано мурований костел, який освятив Кам'янецький єпископ Стефан Рупневський. 1754 року Чарторийські перебудовали храм у пізньобароковому стилі.

30600 Теофіполь,
вул. Богдана Хмельницького, 14

Поселення Теофіполь під назвою Камінь вперше згадується як одна з фортець на півдні Волині 1420 року в дарчому акті великого князя литовського Вітовта, тоді ж і отримало магдебурзьке право. Містечко стали називати Човганським Каменем, щоб відрізнити його від інших з такою ж назвою, а пізніше - Човганом. У 1719 році було підтверджено міські права поселення. У 1740 році його власниця княгиня Теофілія Яблоновська перейменувала Човган на Теофільполь. Згодом «ль» відпало, утворивши сучасну назву - Теофіполь. 1797 року містечко стало волосним центром. З 1959 року є селищем міського типу.

Теофіполь мав замкову каплицю XVI-XVII століть, монастирський костел 1741 року і цвинтарну каплицю 1744 року, які, на жаль, не збереглись до наших часів.

У 1741 році у Теофіполі коштом його власниці Теофілії Яблоновської постав тринітарський костельно-монастирський комплекс. 1742 року у храм привезли копію ікони Матері Божої Ченстоховської, а 1746 року - скульптуру Ісуса Христа із Назарету. Після польського визвольного повстання 1830-1831 років, в якому взяли участь місцеві ченці-тринітарії, царська влада закрила монастир, а костел перейшов до світських священиків і став парафіяльним. Храм було зруйновано вже за радянської влади, 1985 року.

31032 Терешки

Село Терешки згадується у документах кінця XVI століття. Відоме тим, що 1788 року його відвідав король Станіслав Понятовський. У другій половині ХІХ століття тут проживало 700-800 мешканців, переважна більшість яких була православними, нині ж чисельність населення - менше чотирьох сотень. Село входило до Красилівського району, а тепер - до Хмельницького.

Католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Базалії та мали свою невелику філіальну каплицю, якою також послуговувались вірні із сусідніх сіл. У 1907 році завдяки зусиллям та коштам місцевих власників (подружжя Владислава і Казимири Грохольських) розпочали будівництво неоготичного мурованого костелу, який урочисто освятили навесні 1911 року під титулом св. Казимира - патрона померлої 7 січня 1908 року Казимири.

32411 Тинна,
вул. Шевченка, 3

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Оскільки місцевий старий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха, спорудження якого датують 1717 роком, за радянської влади був знищений, тому з відродженням релігійного життя у Тинній 1988 року на закритому католицькому цвинтарі зусиллями о. Владислава Ванагса з Городка розпочали будівництво нового мурованого костелу.

32411 Тинна

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Перший дерев'яний костел, присвячений св. Катерині, постав на лівому березі річки майже невдовзі по заснуванню містечка. У 1597 році на кошти чергового власника Тинної Томаша Гумецького було збудовано мурований храм під титулом св. Войцеха, але його зруйнували турки. У 1717 році завершили коштом Гумецьких спорудження нової мурованої святині на фундаменті зруйнованої старої. 10 листопада 1717 року цей храм консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха. У середині XVIII століття костел відновили ті ж таки Гумецькі. Реставрація храму проводилась також у 1894 та 1904 роках.

28002 Хмельницький,
вул. Примакова

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречани. Вони і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев'яний костел.