32065 Завадинці

Село Завадинці вважається заснованим 1493 року. Проживає тут понад 600 селян.

У 90-х роках минулого століття завдяки зусиллям о. Станіслава Сівца місцевий колгосп виділив будинок, який переоблаштували на каплицю.

Завадинці та ще п'ять сусідніх сіл обслуговують отці-маріяни (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) з городоцької парафії св. Станіслава, єп. мч..

31257 Завалійки

Перша відома письмова згадка про Завалійки датується 1629 роком, хоча вважається, що село засноване на кілька століть раніше. Наприкінці ХІХ століття тут проживало майже 1200 мешканців, нині має приблизно таку ж кількість осіб. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Мурований костел Провидіння Господнього у Завалійках збудували у 1810-1812 роках місцеві власники брати Братковські. І був він спочатку їхньою приватною каплицею, потім - філією парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Тарноруді, а не пізніше 1830 року став парафіяльним. У 1850 році завалійківська парафія, охоплюючи також сусідні села, нараховувала понад три тисячі вірян.

32444 Залісці,
вул. 1-го Травня

Поселення Залісці згадується у документа у 1469 та 1493 роках. Нині у селі проживає понад 1800 мешканців.

У 1648 році на кошти родини Залевських у Залісцях було збудовано мурований костел, який зруйнували турки. 1750 року споруджено храм коштом Комарницьких (причому - з дубового дерева), у 1791 році його освятив єпископ Адам Станіслав Красінський. Костел мав 3 вівтарі, орган, а навколо будівлі була дерев'яна огорожа із вбудованою на чотирьох дерев'яних стовпах дзвіницею з трьома дзвонами.

32630 Заміхів

Виникнення поселення Заміхів пов'язують із XVI - XVII століттями, наприкінці XVIII століття воно вважається містечком. Нині Заміхів є невеликим селом з чисельністю мешканців лише трохи більшою ніж півтисячі.

Перший (дерев'яний) костел у Заміхові спорудили 1749 року коштом родини Гуменицьких. У 1808-1820 роках цей храм замінила сучасна мурована святиня, збудована на кошти о. Францішка Вавського. Її освятив 1841 року єпископ Францішек Мацкевич. У 1844-1850 роках костел був увінчаний кам'яною скульптурою. За радянської влади 1932 року храм закрили, а відновив він свою діяльність у 1989 році, був реставрований завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Броніслава Бернацького, котрий працював тоді настоятелем парафії св. Анни у Барі на Вінничині.

31635 Збриж

У 1565 році на землях сіл Ярослав та Хорівці, відомих у джерелах із ІІ половини XV століття, Лянцкоронськими було засновано містечко з назвою 'Нове-Бржезьє' (вони писались 'з Бржезья'), яка поступово перетворилась на 'Збриж'. 1629 року поселення отримало магдебурзьке право. 1793 місто розділив кордон по Збручу - більша частина відійшла до Російської імперії. Нині Збриж є селом, в якому проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Належало до Чемеровецького району, а тепер - до Кам'янець-Подільського.

Родина власників містечка Тарло фундувала у ньому костельно-монастирський комплекс капуцинів, що було затверджено 13 квітня 1744 року Кам'янець-Подільським єпископом Миколаєм Дембовським. Ченці оселились поряд із дерев'яною каплицею свв. Антонія та Йоана Непомуцького. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці відбулось 1 серпня 1744 року. 14 червня 1749 року закладено наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Проте спорудження комплексу затягнулось, а після смерті фундатора у 1772 році капуцинам довелось продовжувати його власним коштом.

31226 Зелена,
вул. Шкабат, 30

За переказами, писар Трительницької волості Ковальський у 1914 році знайшов в старих архівах згадку про те, що село Зелена на той час існувало вже 800 років. Поселення спочатку називали «Зеленою дібровою», з часом останнє слово відпало. До більшовицького перевороту 1917 року село мало приблизно тисячу мешканців, нині ж тут проживає лише понад шість сотень осіб, частина яких має польське коріння. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Яна Непомуцького / Провидіння Господнього у Завалійках і, принаймні, від другої половини 70-х мали свою каплицю. Але вже на початку ХХ століття вона не згадується. Наступний (мурований) храм у Зеленій збудували у 1905-1908 роках коштом парафіян. На честь одного з них, Михайла, який найбільше долучився до спорудження святині, і було обрано її покровителя. Святі Меси тут відправляли навіть у радянські часи, проте 1937 року попри опір мешканців храм зруйнували.

32514 Зіньків,
вул. Троїцька, 27
+380 (3846) 220-09

Перша документальна згадка про Зіньків датується 1404 роком, є згадки у 1431. і 1440рр. (як місто), а 1458 року змінив своє право на магдебурзьке (підтверджено 1522 року). Після 1793 року був повітовим містечком, проте 1803 року його статус понизили до центру волості. 1893 року тут проживало 4842 мешканців, 1905 року - 7054, нині селі має лише півтори тисячі осіб. У 1923-1931рр. Зіньків був райцентром. Входив до Віньковецького району, а 2020 року став частиною Хмельницького.

Перший дерев'яний костел у Зінькові постав коштом його власника Петра Одровонжа 1450 року. Його консекрував єпископ Кам'янецький Павло з Боянчиць під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Миколая. Цей храм відбудовувався заново з дерева після нищень, а у 20-х - 30-х роках XVIIст. коштом місцевих власників Сенявських його замінив мурований костел.

32341 Зіньківці,
вул. Соборна

Зіньківці вперше згадуються у документах 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року та 1493 рок, а потім - у 1509, 1528, 1556 та 1643 роках, коли село зазнавало шкоди в результаті татарських та молдавських нападів. Нинішнє населення села - понад вісім сотень мешканців.

Костел у Зіньківцях існував з XVII століття, проте також був знищений татарами. Його відбудував у 1718-1721 роках єпископ Стефан Рупневський, 1721 року храм було освячено (ймовірно, ним же). На початку XX століття святиню розширили. У 1925 році радянська влада закрила костел, а в його приміщеннях було розташовано хату-читальню та єврейський пункт по ліквідації неграмотності, який діяв до 1933 року.

32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 334685547022026

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1747-1754 роках в Ізяславі було споруджено храм для оо.-місіонерів за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. 1831 року монастир місіонерів було ліквідовано, а святиня стала парафіяльною.