30300 Ізяслав

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1602 році власник Заславля Януш Янушевич Заславський, який ще 1594 року був Іваном Івановичем та перейшов на католицизм, передав бернардинам «полишену православну каплицю» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала його роду князів Острозьких, а 1604 року здійснив пожертву на будівництво бернардинського костельно-монастирського комплексу. Відомо, що 15 липня 1622 року вже вимурували стіни храму та почали зводити його склепіння. Спорудження святині, яке теж, як і костел св. Йоана Хрестителя, здійснювалось за пректом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени, завершили, в основному, 1630 року.

У 1648 році храм св. Архангела Михаїла, як і бернардинський монастир, зазнав руйнування під час польсько-козацької війни. У 1727 році коштом чергових власників Заславля Сангушків почали відбудову монастиря та костелу св. Михаїла, який 1744 року консекрував єпископ Луцький Францішек Кобельський. А пізніше коштом тих же Сангушків відбулась реконструкція костельно-монастирського комплексу у три етапи: перша - у 1753-1754рр., друга - у 1759-1775рр. та третя - у 1778-1780 роках. Причому, до праць активно залучались саме львівські майстри та митці. У червні 1775 року урочисто перенесли до головного вівтаря образ Заславської Матері Божої. У 1797-1815рр. монастир був головною резиденцією Руської провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

У 1841 році російська влада перетворила монастир на «штатний 2 класу», суттєво урізавши чисельність ченців та скасувавши їх освітню діяльність. На початок XX століття заславський бернардинський монастир де-юре був єдиним діючим монастирем ордену в межах Литовсько-Руської провінції, хоча де-факто не існував. У будівлях монастиря з дозволу влади діяв єдиний у Луцько-Житомирській дієцезії новіціат для бернардинів і капуцинів, сюди також відсилались католицькі священники для спокутування або відпочинку на старості.

Під час Ісв. війни бернардини повернулись у монастир, проте після радянської окупації в будівлях костельно-монастирського комлексу розмістили каральні структури нової влади. Останній бернардин залишив місто 1932 року, організувавши вивіз до Польщі архіву й бібліотеки монастиря, а також частини костельного майна. Під час німецької окупації у 1941-1943рр. бернардинський комплекс прислужився Гестапо. Після війни тут розташовували трудову колонію для «неповнолітніх правопорушників», а 1960 року - сумновідому виправну установу МХ 324/58 (одну із найсуворіших кримінальних тюрем СРСР). І в якості тюрми комплекс культових споруд використовується досі.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Ще постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року № 970 комплекс пам'яток («костел бернардинів, келії, мури з брамою та баштами») було узято під охорону держави під № 760. Костел св. Михаїла та монастир бернардинів занесли до Державного реєстру національного культурного надбання, а 23 вересня 2008 року внесли до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

В Ізяславі були також споруджений у 1747-1754 роках костел св. Йосифа оо.-місіонерів, який 1831 року став парафіяльним, парафіяльний костел св. Йоана Хрестителя, спорудження якого коштом Заславських тривало з 1599 року понад два десятки років (перебуває у стані руїни), та кармелітський храм, від якого не залишилось жодного сліду.