30053 Берездів

Перша згадка у документах про Берездів датується 1545 роком, а 1570 року він подається вже як містечко. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть у ньому проживало понад 3200 мешканців, нині ж село має близько 1400 осіб. У радянські часи був райцентром до 1924 року та у 1935-1959рр., потім увійшов до Славутського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

У 50-х роках XVIII століття місцевий власник Берездова Ян Яблоновський збудував у містечку дерев'яний костел, який освятив єпископ Луцький Франциск Кобельський. Цей храм у джерелах часто датують 1756 роком, проте єпископ Кобельський помер 17 січня 1755 року, а отже берездівська святиня мала б бути не тільки спорудженою, але й навіть оснащеною, не пізніше 1754 року.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

30343 Білогородка,
вул. Центральна

Перша документальна згадка про Білогородку датується 1400 роком, проте виникла вона раніше, про що свідчать збережені в центрі села залишки давньоукраїнського городища. 1880 року була містечком та мала чотири тисячі мешканців, 1911 року - 6310, нині - понад 1600 осіб. Входила до Ізяславського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

Дерев'яний костел в Білогородці був збудований 1749 року (його спорудження приписують архітектору Паоло Фонтані). Можливо, що це була не перша святиня у містечку, бо є підстави вважати, що парафія тут існувала вже 1720 року.

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

30030 Ганнопіль

Перша згадка про поселення Глинники, яке потім стало містечком Аннополь, датується 1542 роком. 1761 року князь Антоній Барнаба Яблоновський отримав від короля Августа ІІІ магдебурзьке право для свого села Глинники та назвав містечко на честь своєї першої дружини Анни Сангушко. У 1923-1931 роках Ганнопіль був районним центром. Нині тут проживає понад 1200 мешканців.

У 1752 році коштом місцевих власників у тоді ще Глинниках було споруджено дерев'яні костел Святого Духа та монастир для кармелітів. Проте цей храм згорів, і богослужіння відправлялись у цвинтарній каплиці. Син засновника містечка Антон Яблоновський виділив кошти на спорудження мурованого парафіяльного костелу, але із зведенням стін його будівництво зупинилось. Ймовірно, що пізніше цей храм було добудовано, оскільки є інформація, що мурована римсько- католицька святиня була знищена у радянські часи, а на її місці збудували клуб.

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

З відновленням релігійного життя після падіння комуністичного режиму вірні збирались на богослужіння у приватному будинку. У 1994 році єпископ Ян Ольшанський MIC освятив наріжний камінь під новий храм, оскільки повернути колишню кармелітську святиню Пресвятої Діви Марії, споруджену 1746-1782 роках, не вдалось (її віддали Московському патріархату).

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

У другій половині XVIIст. у Городищі родиною Погрошевських було засновано монастир кармелітів взутих, який отримав у власність села Городище, Пашуки і Решнівка, а також інше майно. Монастир слугував резиденцією провінціала Руської провінції ордену. Сучасний бароковий монастирсько-костельний комплекс було закладено 1746 року на фундацію князів Станіслава та Юзефа Любомирських. 12 травня 1782 року Луцький єпископ- помічник Ян Хризостом Качковський освятив новобудову.

30413 Городнявка

Село Городнявка, яке вважається заснованим 1545 року, населяє менше півтисячі мешканців, і лише близько двох десятків сімей є католиками латинського обряду.

У Городнявці раніше був дерев'яний костел, який за радянської влади у 30-х роках перетворили на зерносховище, а пізніше - на клуб. На початку 90-х років його розібрали повністю. Завдяки зусиллям францисканців з парафії Воздвиження Святого Хреста у Шепетівці та ініціативі громади у 2003 році тут розпочалось будівництво власного мурованого храму на кошти, переважно, парафіян (обійшлось спорудження храму в 100 тисяч гривень).

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 334685547022026

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1747-1754 роках в Ізяславі було споруджено храм для оо.-місіонерів за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. 1831 року монастир місіонерів було ліквідовано, а святиня стала парафіяльною.

30300 Ізяслав,
вул. Костельна, 1,

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.