24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

23720 Гайсин,
вул. В'ячеслава Чорновола, 6а,
www: rkcgajsin.wixsite.com/katolik

Перша письмова звістка про Гайсин (Гальшин, Айсин) датується 1545 роком, від 1600 року вважався містом. У 1744 році отримав магдебурзьке право. З 1797 року був центром повіту. У 1840р. тут проживало 4.9 тисяч мешканців, у 1860-х - 1880-х роках - близько десяти тисяч, 1893 року - 10447, 1905 року - 11766, нині - понад 26 тисяч. Від 1925 року Гайсин є районним центром.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуцького в розташованій поблизу Куні, відвідували її костел та свого храму не мали. У 1908-1909 роках у Гайсині збудували чоловічу гімназію, яка отримала каплицю (зал для богослужінь). Її капеланом став адміністратор кунівської парафії о.-капуцин Аполінарій Бонер. Ця каплиця згадується в схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1914 року у складі парафії в Куні.

23731 Гранів

Перша документальна згадка про Гранів датується 1411 роком під назвою Вербич, але його власник Грановський перейменував село на Гранів (місцевий краєзнавець Феофіл Лазюк знайшов у древніх документах в бібліотеці гранівського костелу, які не пережили радянську владу, свідчення про те, що селу значно більше років, тому 2007 року Гранів відсвяткував свій тисячолітній ювілей). 21 листопада 1744 року отрмав магдебурзьке право. У 1605 році тут проживало 807 мешканців, 1880 року - 4100, 1893 року - 5425, 1905 року - 8025, 1923 року - 6779, нині село має 2300 осіб.

Перша дерев'яна святиня Преображення Господнього у Гранові постала ще на початку XVII століття, а наступна - 1723 року. У 1828-1849 роках її замінив мурований костел, який за радянської влади діяв щонайменше до 1947 року, проте пізніше став будинком культури.

23731 Гранів

Перша документальна згадка про Гранів датується 1411 роком під назвою Вербич, але його власник Грановський перейменував село на Гранів (місцевий краєзнавець Феофіл Лазюк знайшов у древніх документах в бібліотеці гранівського костелу, які не пережили радянську владу, свідчення про те, що селу значно більше років, тому 2007 року Гранів відсвяткував свій тисячолітній ювілей). 21 листопада 1744 року отрмав магдебурзьке право. У 1605 році тут проживало 807 мешканців, 1880 року - 4100, 1893 року - 5425, 1905 року - 8025, 1923 року - 6779, нині село має 2300 осіб.

Перша (дерев'яна) святиня у Гранові постала ще на початку XVII століття, проте пізніше була зруйнована (ймовірно, в середині цього століття). Наступний дерев'яний храм Преображення Господнього із вежею та захристією збудували 1723 року коштом місцевого власника Адама Сенявського (фундація від 12 квітня цього ж року).

23714 Куна

Куна існувала, принаймні, з XVст. чи навіть раніше, була надана Івану Слупичу литовськими князями Свидригайлами, проте вважається заснованою лише 1575 року. Згадується також 1595 року. Була містечком і центром волості. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 1700 мешканців, 1893 року - 1506, 1905 року - 2032, нині - майже 1600 осіб.

Фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів у Куні підписав 13 листопада 1773 року місцевий власник Захарій Ярошинський, отримавши в травні 1772 року згоду на неї єпископа Фелікса Турського, ординарія Луцької дієцезії, до якої тоді належали ці землі. Перші ченці оселились тут в тимчасовому дерев'яному будинку з каплицею ще у травні 1773 року. Тоді ж було засновано також і парафію.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а,
f.b.: 1919043231451252

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Ладижині, споруджений 1823 року, радянська влада закрила у 1925 року, перебудувавши його під школу та виробничий комбінат. Парафію у місті було відновлено 1997 року. У 2011 році міська влада передала у власність громаді вірян колишній парафіяльний будинок та земельну ділянку під ним, після чого парафіяни розпочали ремонт цього будинку та облаштування у ньому каплиці.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Відомо, що 1797 року коштом місцевого власника Северина Потоцького у Ладижині постала дерев'яна каплиця, яку у 1823 році замінив мурований костел, збудований завдяки пожертві наступних власників - Собанських. Є суперечлива інформація, що у 1850 році храм консекрував єпископ Лубенський, проте відомі з доступних джерел єпископи на прізвище Лубенські або вже померли на цю дату, або ще не стали єпископами. Наприкінці XIX століття до цієї парафії, яка нараховувала менше восьми сотень вірних, належало аж 23 села.

24320 Ободівка,
вул. Дружби, 6

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії св. Йосифа у Чечельнику. Від 1807 року Ободівку обслуговував о. Євстахій Папченко, який походив із греко-католицької родини та змінив обряд при рукоположенні в священники. А 1822 року тут постала самостійна парафія, відразу ж після завершення будівництва мурованого костелу св. Архангела Михаїла, розпочатого 1808 року та здійсненого коштом родини місцевих власників Собанських на земельній ділянці, яка фактично була частиною їх помістя (принаймні, поруч із в'їзною брамою). 1850 року цей храм урочисто освятив єпископ Тадеуш Лубенський.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У XIX столітті будівництво культових споруд жорстко регламентувалось царською владою. Особливо це стосувалось католицьких святинь та ще й у період, який наставав після повстань у колишній Речіпосполитій, поглинутій Російською імперією. Оскільки в Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений ще 1822 року, то узгодження будівництва тут каплиць-усипальниць давалось легше.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

В Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений Собанськими ще 1822 року, проте з якихось причин ця родина не стала ним послуговуватись для захоронення своїх померлих, а, ймовірно, у 40-х - 50-х роках XIXст. збудувала для цього на місцевому католицькому кладовищі каплицю-усипальницю (недалеко від каплиці-усипальниці Бжозовських).