22120 Білопілля

Поселення Білопілля (Білополь) у давні часи було відоме як городище Бернавка, принаймні, з 1444 року. У 90-х роках XVI століття тут постало містечко, засноване родиною Тишкевичів, у власності якої воно відтоді і перебувало. Раніше Білопілля належало до Козятинського району, а тепер - до Хмільницького. Є селом, в якому проживає сім сотень мешканців.

Відомо, що костел тут був вже 1626 року, проте у часи козацьких війн його знищили. Потім завдяки родині Тишкевичів на місці давнього городища спорудили наступний дерев'яний храм, який на цьому ж місці у 1814-1818 роках було замінено мурованим костелом св. Антонія Падуанського (теж коштом Тишкевичів). Відтоді у підземеллі святині ховали усіх померлих членів цієї родини.

22040 Великий Острожок

Поселення Великий Острожок відоме із XIV століття. Вважалось містечком-фортецею. Було волосним центром. Нині у цьому селі проживає лише трохи більше півтисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел у Великому Острожку було збудовано коштом його власників родини князів Острозьких та освячено 1614 року. Спорудження нового мурованого храму, яке розпочали ще на початку XVIII століття чергові власники поселення Старжинські, через недостатність коштів та внаслідок політичних перипетій тривало багато десятиріч та завершилось завдяки Бжозовським 1800 року освяченням новозбудованого костелу. Відомо, що 1862 року (за настоятеля о. Діонізія Коперницького) місцева парафія налічувала понад дев'ять сотень вірян, а 1884 року - понад 1100 католиків.

22050 Війтівці

Війтівці вперше згадуються в документах за 1788 рік. На початку XX століття у селі проживало більше тисячі мешканців, з них католиків - 350. 1946 року поселення перейменували на Жданівку, а 11 червня 2016 року повернули стару назву. Нині чисельність населення - понад дві тисячі.

Римо-католики Війтівців належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). Ще до більшовицького перевороту тут збудували будинок для священика із каплицею всередені та зібрали будівельні матеріали для спорудження костелу поряд із цим будинком. Але радянська влада відібрала і будинок, і будівельні матеріали. Відомо, що у 1950-1954 роках в колишній плебанії містилась школа, а пізніше - сільська рада.

22014 Держанівка,
вул. Калініна

Невеличке село Держанівка, в якому нині проживає менше двох сотень мешканців, вже існувало, принаймні, на початку XIX століття.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). 1827 року у Держанівці постала мурована цвинтарна каплиця, якою нині як своєю парафіяльною святинею послуговуються місцеві католики латинського обряду, а також віряни із сусідніх сіл Терешпіль, Софіївка, Сулківка та Хутір Український. А обслуговують їх дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Хмільнику.

22432 Іванів,
вул. Гагаріна, 17

Іванів, який нині є селом, до 1946 року був містом Янів. У 1410 році Адам Мишка розпочав будувати в Янові великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. Проживає тут понад 4600 мешканців.

У 1780 році в Іванові було споруджено сучасні муровані костел (у стилі бароко) та монастир для оо.-францисканців (бернардинів) на кошти Соломії Холоневської. 1832 року після ліквідації царською владою францисканського монастиря храм став парафіяльним. У 1841 році костел освятив єпископ Францішек Мацкевич.

22100 Козятин,
вул. Комсомольська, 28,
+380 (4342) 221-07,
www: kostel-kozyatin.blogspot.com,
f.b.: Kozyatyn.Kosciol

Перша письмова згадка про поселення на місці сучасного Козятина датується 1734 роком, а власне Козятин вперше у документах згадується у 1870 році. 7 липня 1874 року селище Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. У 1923 році Козятин став районним центром Бердичівського повіту, а 1932 року зі зміною адміністративно- територіального поділу - районним центром Вінницької області. Проживає у місті понад 23 тисячі мешканців.

До 1911 року римо-католики Козятина належали до парафії св. Антонія у Білопіллі, а послуговувались цвинтарною дерев’яною каплицею, в якій відправлялися лише похоронні богослужіння.

У 1911 році, коли громада нараховувала 3251 парафіян, почалося будівництво неоготичного костелу Матері Божої Доброї Ради, який був повністю знищений радянською владою у 1936 (чи 1937) році. Вірні, позбавлені свого храму, молилися вдома. За часів окупації душпастирську опіку здійснював німецький капелан. У 1975 році місцеві римо-католики розпочали клопотання про реєстрацію парафії. На зібрані пожертвування було викуплено будинок і пристосовано його під каплицю. Після отримання дозволу обласної та місцевої влади перша Літургія була відправлена 21.11.1983р., а остаточно парафію зареєстровали 11.06.1988р.

22100 Козятин

Перша письмова згадка про поселення на місці сучасного Козятина датується 1734 роком, а власне Козятин вперше у документах згадується у 1870 році. 7 липня 1874 року селище Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. У 1923 році Козятин став районним центром Бердичівського повіту, а 1932 року зі зміною адміністративно- територіального поділу - районним центром Вінницької області. Проживає у місті понад 23 тисячі мешканців.

До 1911 року римо-католики Козятина належали до парафії св. Антонія у Білопіллі, а послуговувались цвинтарною дерев’яною каплицею, в якій відправлялися лише похоронні богослужіння.

У 1911 році, коли громада нараховувала 3251 парафіян, почалося будівництво неоготичного костелу з червоної цегли у центрі міста (нині там відділення пошти) завдяки зусиллям багатого козятинця Мар'яна Васютинського коштом парафіян. Ймовірно, що проект цього костелу, який так схожий на київський храм св. Миколая, виконав архітектор Владислав Городецький. Завершили спорудження святині 1918 року. Останнім настоятелем храму був о. О. Самосенко, якого засудили на 10 років ув’язнення. У 1936 (чи 1937) році костел висадили у повітря.

22053 Куманівці

Куманівці відомі в документах, принаймні, від 1539 року, але, за не підтвердженою інформацією, ним уже 1379 року (і аж до 1917 року) володіла родина Кумановських гербу Остоя. У 80-х роках ХІХ століття у селі проживало понад вісім сотень мешканців, нині - понад сім сотень.

Парафія у Куманівцях постала 1796 року завдяки коштам власника села Фабіана Кумановського та зусиллям греко-католицького священника о. Бараневича, який не перейшов у православ'я, а прийняв латинський обряд та став першим місцевим настоятелем. 1797 року на кладовищі було споруджено дерев'яну каплицю. А вже 1802 року теж коштом вже згаданого власника поселення поруч із каплицею розпочали будівництво мурованого костелу св. Йони, яке завдяки зусиллям настоятеля о. Михайловського повністю завершили 5 листопада 1861 року, ймовірно, освяченням храму (каплицю розібрали). Святиня мала дві вежі, головний та два бічні вівтарі, на бокових стінах було по чотири вікна. Недалеко від неї знаходився парафіяльний будинок.

22112 Листопадівка

Датою заснування поселення Листопадівка, яке до 1933 року називалось Богудзенька, вважається 1847 рік. Більшість мешканців цього невеличкого села були поляками. Нині тут проживає менше сотні селян.

Місцевий мурований костел у Богудзеньці було споруджено ще у царські часи (наприкінці XIX - на початку XX століть) як філіальну каплицю парафії Пресвятої Трійці у Хмільнику. Після революції святиню закрили, проте під час ІІ світової війни вона знову запрацювала. 1947 року її було реставровано.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.