22870 Брацлав,
вул. Комарова, 1,
+380 (4331) 511-91

Стара назва міста Браслав (Брацлав) згадується в літописах вже у XII столітті, проте першою писемною згадкою (у літописі Великих князів литовських) вважається 1363 рік. У 1564 році Брацлав отримав магдебурзьке право, 1566 року став столицею воєводства, але у 1598 році втратив статус воєводського центру (ним стала Вінниця). У часи гетьманщини Брацлав був полковим містом. Із 1924 року - селище міського типу. Населення - понад п'ять тисяч мешканців.

Перший дерев'яний костел у Брацлаві постав 1540 року, але вже у 1552 році під час татарського нападу він був знищений. Наступний храм зруйнували козаки у XVII столітті. На його місті 1730 року отці-тринітарії з ордену ордену Святої Трійці збудували новий дерев’яний костел і зробили його парафіяльним. У 60-х роках XVIII століття коштом брацлавського старости С. Нововейського було споруджено новий дерев’яний костел Успіння Богородиці з двома каплицями по боках та будинок настоятеля.

24240 Вапнярка,
вул. Незалежності, 99а,
+380 (4350) 325-25, 326-67

Поселення Вапнярка виникло у 70-х роках ХІХ століття з появою Південно-Західної залізниці, назва станції і селища - від сусіднього села Вапнярки, розташованого неподалік. 1893 року тут проживало 226 мешканців, 1905 року – вже 750, а нині - понад 7400 осіб. Статус селища (міського типу) Вапнярка отримала 1938 року, входила до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду селища у посткомуністичний період, як і, ймовірно, раніше, належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. Парафія ж у Вапнярці була зареєстрована влітку 1999 року. У червні 2002 року єпископ Леон Дубравський OFM освятив земельну ділянку, яку місцева влада виділила під будівництво каплиці. У 2003 році віряни спорудили тут тимчасову дерев’яну каплицю, в якій двічі на тиждень відправлялась Божа Служба.

23655 Ганнопіль,
вул. Польова, 47а

Перші згадки про село Ганнопіль (Аннопіль) містять історичні джерела XVIII століття. 1885 року тут проживало 1200 мешканців, 1893 року - 1329, 1897 року - 1893, 1905 року - 1903, нині село нараховує менше півтори тисячі осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у розташованому неподалік Тульчині та, не маючи власної святині, відвідували парафіяльний костел, розміщений при дорозі на Копіївку в центрі міста. Мурований храм в Ганнополі постав лише у пострадянські часи.

24615 Городківка,
вул. Дажицького, 2,
+380 (4340) 244-61

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У 1747 році у М'ястківці (за непідтвердженою інформацією, на місці колишньої церкви Положення ризи Пресвятої Богородиці) завдяки місцевим власникам Любомирським було споруджено сучасний мурований костел. Тоді ж фундатор пожертвував на утримання настоятеля значні кошти та майно. У 1785 році храм реставрували за рахунок пожертв Миколая Ярошинського та Антонія Бєлєцького, який цього року також суттєво збільшив фінансове забезпечення парафії, призначивши свою дотацію на утримання двох вікаріїв.

24615 Городківка,
f.b.: 100068892696921

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У XVIII столітті католицький цвинтар в Городківці розташовувався біля костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та містив дерев'яну дзвіницю із трьома дзвонами, і лише наприкінці цього чи, швидше за все, на початку наступного століть його перенесли.

24224 Жолоби,
вул. Кошового

Поселення Жолоби вважається заснованим 1700 року. 1893 року у селі проживало 792 мешканців, 1901 року - 821, 1905 року - 1059, нині ж - близько 340 осіб. Входило до Томашпольського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського, в складі якого перебувало до 1964 року.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі, проте, за інформацією Луцько-Житомирського схематизму 1914 року, своєї святині не мали. Виходить, що або дані схематизму були неповними, або дерев'яна капличка на перехресті доріг, яка проіснувала до 50-х років, та мурована цвинтарна могли бути споруджені десь на початку 20-х років ХХ століття, коли антирелігійні гоніння радянської влади лише починались.

2240? Калинівка,
вул. Нова,
+380 (4333) 404-30,
f.b.: kalynivka

Заснована у I половині XVIII століття Калинівка вперше письмово згадується у 1774 році. Була волосним центром, у 1929 році стала центром району, а 1979 року це селище міського типу набуло статусу міста. Населення - майже 19 тисяч мешканців.

Раніше Калинівка не мала римсько-католицької святині. У серпні 1992 року єпископ Ян Ольшанський освятив хрест на земельній ділянці, отриманій під будівництво костелу. У 1996-1997 роках зусиллями о. Віталія Воскобойніка та парафіян на цій ділянці було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю (інженер Григорій Понюк), яку у 1998 році освятив єпископ Ольшанський.

23514 Козлівка

За переказами, понад 380 років тому на місці села був хутір, де проживала сім'я на прізвище Козлюки. І село, яке розрослось із хутора, назвали Козлівкою. 1913 року тут проживало понад 860 мешканців, а нині - лише трохи більше семи сотень.

Віряни села належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді. У 1990 році у Козлівці розпочали будівництво мурованого костелу, яке завершили, ймовірно, наприкінці першого десятиліття XXI століття.

Десь 8-9 сотень римо-католиків місцевих та із села Мальовниче (з капличкою св. Яна Непомукського) обслуговують дієцезіальні священники з парафії св. брата Альберта у Плебанівці.

24225 Комаргород

Перша документальна згадка про поселення датується 13 червня 1459 року, а заснування тут містечка Комаргород пов'язують із шляхтичем Комаром-Забужинським. У другій половині XVIIст. було козацьким сотенним містечком. На початку 80-х років Комаргород мав 1112 мешканців, 1893 року - 1687, 1905 року - 2540, нині є селом із населенням понад 2400 осіб. Входило до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

В останній чверті XVIII столітті та першому десятилітті наступного у містечку, яке належало до парафії у Томашполі, коштом чергових власників Комаргорода Четвертинських збудували та оснастили мурований костел Знайдення Святого Хреста францисканців конвентуальних. 1816 року було засновано самостійну парафію, а 1832 року царська влада закрила монастир, і парафію стало обслуговувати дієцезіальне духовенство.

24225 Комаргород,
вул. Центральна, 6

Перша документальна згадка про поселення датується 13 червня 1459 року, а заснування тут містечка Комаргород пов'язують із шляхтичем Комаром-Забужинським. У другій половині XVIIст. було козацьким сотенним містечком. На початку 80-х років Комаргород мав 1112 мешканців, 1893 року - 1687, 1905 року - 2540, нині є селом із населенням понад 2400 осіб. Входило до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. 23 березня 1745 року місцеві власники брати Четвертинські (Стефан та Антоній) підписали фундаційний акт костельно-монастирського комплексу францисканців конвентуальних, жертвуючи земельну ділянку під його будівництво і відповідне фінансово-майнове забезпечення його спорудження та утримання ченців.