12741 Олександрівка,
+380 (4141) 698-32, 698-33

Село Олександрівка відоме, принаймні, від початку ХХ століття. Нині його населення нараховує трохи більше півтисячі мешканців.

У 1998 році тут розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети (притулок для літніх самотніх людей) при організації 'Caritas-Spes Олександрівка', яким опікуються черниці-гоноратки. 8 жовтня 2011 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив новий будинок цих монахинь (раніше сестри проживали у будинку притулку, а тепер у звільнених ними приміщеннях можна буде розмістити нових підопічних). У літній період тут функціонує табір для дітей.

13400 Андрушівка,
вул. Київська, 7,
+380 (4136) 214-16

Андрушівка (стара назва - Андрусівка) вперше документально згадується 1683 роком. 1798 року тут проживало 1046 мешканців, 1850 року - 1367, наприкінці ХІХст. - 2181, 1911 року - 2359, нині - понад 8300 осіб. У 1859 році стала містечком, у 1923-1930рр. і від 1937 року до 2020 року була райцентром. 1938 року стала селищем міського типу, а 1975 року отримала статус міста.

Католики латинського обряду Андрушівки належали до парафії св. Антонія Падуанського у Котельні (нині - Стара Котельня). Мурована андрушівська каплиця постала у 1796-1798 роках коштом місцевого власника Йосифа Бєжинського (її спорудження було погоджено церковною владою 25 червня 1796 року).

09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

11255 Бараші

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

У 1795 році в Барашах у центрі села на теренах древнього городища місцевий землевласник Йосиф Урбановський збудував власним коштом дерев'яний костел, який, принаймні, від середини XIX століття був філіальною святинею парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. У 1900 році храм обшили ззовні і всередині струганими дошками і пофарбували в синій колір.

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

11252 Бастова Рудня,
вул. Центральна, 22

У 1902 році село Бастова Рудня нараховувало 191 мешканців, 1906 року - 188, 1923 року - 280, нині тут проживає приблизно стільки ж осіб. Село входило до Ємільчинського району, а 2020 року стало частиною Звягельського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, а 1911 року перейшли до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у сусідніх Барашах. Своєї святині вони не мали.

13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

13300 Бердичів,
вул. Івана Огієнка, 26,

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

У 1900 році поміщик А. Корнілов на своєму хутері на північно-східній околиці Бердичева розпочав будівництво заводу з виробництва цукру, який запрацював 1907 року. Тут оселились будівельники та перші робітники цукроварні. Так постав мікрорайон Бердичева, який назвали Корнилівкою.