09301 Володарка,
вул. Миру, 15

Володарка згадується у літописі 1150 року як Володарев. 1812 року отримала статус містечка зі своїм самоуправлінням. Стала центром волості, від 1923 року була районним центром, а від 1960 року є селищем міського типу. 2006 року Володарка налічувала 7540 жителів, а 2020 року - лише 5894. Нині належить до Білоцерківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Володарці постав на початку 40-х років XVII століття завдяки здійсненої 29 листопада 1640 року фундації власника поселення Яреми Вишневецького, який ще 1631 року перейшов з православ'я в католицизм. Храм отримав титул св. Архангела Михаїла (відповідно до другого імені фундатора). Проте вже незадовго був знищений під час козацько-польського військового протистояння.

08296 Ірпінь-Ворзель,
вул. Тюльпанова, 1

Будівництво дачного селища Ворзель розпочалось на початку XX століття. 1938 року Ворзель отримав статус селища міського типу. Підпорядкований Ірпінській міськраді. Проживає у селищі близько 6600 мешканців. При місцевій залізничній станції у Ворзелі була невеличка каплиця, яку зруйнували за радянської влади.

І лише 1995 року тут відновилось богослужіння латинського обряду (у семінарійній каплиці). У III кварталі 2010 року розпочалося будівництво парафіяльного храму на території семінарії. 1 жовтня 2010 року єпископ Ян Пурвінський освятив фундамент майбутнього костелу, а 27 жовтня 2012 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM заклав та освятив наріжний камінь храму.

08296 Ірпінь-Ворзель,
вул. вул. Тюльпанова, 1,
+380 (4597) 473-71,
f.b.: 104310237962330

Будівництво дачного селища Ворзель розпочалось на початку XX століття. 1938 року Ворзель отримав статус селища міського типу. Підпорядкований Ірпінській міськраді. Проживає у селищі близько 6600 мешканців. При місцевій залізничній станції у Ворзелі була невеличка каплиця, яку зруйнували за радянської влади.

Будинок семінарії у Житомирі було споруджено ще у 1756-1757 роках, проте розпочала вона свою діяльность лише 6 травня 1785 року, коли затвердили її статут. На початку 40-х років XIX століття семінарія переїхала до монастиря оо.-франциканців, яких царська влада змусила покинути Житомир. А їхній храм (нині - св. Йоана з Дуклі) став семінарійним під титулом св. Антонія Падуанського. У 1876 році царат закрив семінарію, проте вже через 5 років її було відновлено. У квітні 1919 року, після встановлення у Житомирі більшовицької влади семінаристи були змушені переїхати до Олики, пізніше - до Гнєзна у Польщі, і лише у 1922 році семінарія запрацювала у Луцьку, де вона перебувала до 1941 року.

12344 Забріддя

Село Забріддя у письмових джерелах відоме із 1617 року. Приблизно у цей час перші поселенці побудували тут 9 хат понад шляхом, що вів із села Щеніїв в село Студеницю. В документах від 1700 року воно згадується як Малий Щеніїв чи навіть просто Щеніїв. 1866 року у селі проживало 1018 мешканців, 1906 року - 1075, нині воно має лише трохи більше шести сотень осіб. Входило до Черняхівського району, а 2020 року стало чатиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду належали до катедральної парафії св. Софії у Житомирі. Їх чисельність у другій половині ХІХ століття становила приблизно дві сотні осіб. Від початку ХХ століття у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії згадується дерев'яна каплиця (спочатку як щеніївська, а потім - у Забрідді).

11230 Запруда

Невеличке поселення Запруда, яке колись називалось Спаська Запруда, а до 1939 року було лише слободою, утворилось, швидше за все, у XIX столітті. У 1906 року тут вже проживало понад чотири сотні мешканців, що майже у два рази більше, ніж сьогодні. Село раніше належало до Ємільчинського району, а тепер - до Новоград-Волинського.

Зрозуміло, що місцеві римо-католики до жовтневого більшовицького перевороту своєї святині не мали. Релігійну громаду було зареєстровано вже після падіння комуністичного режиму 24 травня 1996 року.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Po raz pierwszy wieś Zarzeczany wspomniana jest w „Księdze aktów żytomierskiego urzędu grodzkiego” 24 grudnia 1649 roku. Przed 1946 rokiem wieś nazywała się Psyszcze. Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

Спочатку у Зарічанах було споруджено дитячий відпочинковий центр «Надія» харитативної місії Римсько-Католицької Церкви в Україні «Карітас-Спес Україна». Потім там збудували коштом благодійників, у томі числі і австрійських, мурований костел, який 26 вересня 2009 року консекрував під титулом св. Мартина Турського, знаного своїми учинками милосердя, єпископ Ян Пурвінський у співслужінні керівника «Карітас-Спес Україна» єпископа Станіслава Широкорадюка OFM. Зарічани обслуговують францисканці (zakon Braci Mniejszych) з парафії св. Яна з Дуклі у Житомирі.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Po raz pierwszy wieś Zarzeczany wspomniana jest w „Księdze aktów żytomierskiego urzędu grodzkiego” 24 grudnia 1649 roku. Przed 1946 rokiem wieś nazywała się Psyszcze. Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

W Zarzeczanach jest już kościół w centrum odpoczynku dzieci „Nadija” („Nadzieja”) „Caritas-Spes Ukraina” poświęcony w 2009 roku p.w. św. Marcina z Tours. Dla miejscowych wiernych dięki wsparciu biskupów Jana Purwińskiego i Stanisława Szyrokoradiuka OFM w 2007 roku we wsi rozpoczęto budowę innej świątyni.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

12020 Зелена Діброва,
вул. Перемоги, 18

Село Яблонне (нинішня Зелена Діброва) було засноване, ймовірно, у XVII столітті. У другій половині XIX століття тут стали селитися німці, а село назвали Зеленою Дібровою. Нині тут проживає близько двох сотень мешканців. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

У 189?-1900 роках у Зеленій Діброві було споруджено дерев'яний костел коштом парафіян на земельній ділянці, виділеній Адамом Башинським, Яковом Гонгало та Бортківським. 8 травня 1910 року храм освятили під титулом св. Йосафата. Проте 1926 року у священника під початкову школу забрали парафіяльний будинок, а вірян з 1927 року почали піддавати репресіям. Костел став клубом, але з осені 1941 року знову запрацював. Храм та огорожу цвинтаря було відремонтовано, 1942 року встановили хрест біля костелу. У 1959 році святиню знову закрили, облаштувавши у ній спочатку клуб, а потім - магазин.