13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

13200 Чуднів

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія (і перший дерев'яний костел) постали у Чуднові коштом купців та інших вірян ще у середині XV століття, отримавши в дотації село Сербинівка, проте були знищені разом із поселенням татарами 1482 року. Наприкінці цього століття Чуднів відбудували, а храм вже поставили в іншому місці.

12422 Дениші

Село Дениші відоме із XVIII століття, колись називалось Дунаєць. У 1906 році у ньому проживало 586 мешканців, нині тут мешкає понад 1100 осіб.

Місцеві католики латинського обряду, принаймні, від 1790 року належали до парафії св. Казимира у Троянові та, не маючи власної святині, відвідували дерев'яний парафіяльний костел, споруджений в середині XVIII століття. У радянські часи та в пострадянський період вони користувались кафедральним собором св. Софії у Житомирі.

08514 Дідівщина

Достовірна інформація про поселення, яке також називалось, Дідове, походить із 70-х років XVI століття. 10 вересня 1596 року отримало магдебурзьке право. У козацькій державі було сотенним містечком Білоцерківського полку. У Російській імперії стало центром волості Сквирського повіту. Проживає у селі вісім сотень мешканців.

Місцевий мурований костел було споруджено 1818 року коштом родини Хоєцьких, у власності яких Дідівщина перебувала із 1810 року. У 1820 році храм освятив о.-канонік Годлєвський. У другій половині XIX століття місцева парафія нараховувала близько тисячі вірян та мала дві філіальні каплиці в Лучині і Корнині (теперішня Житомирщина).

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

13116 Филинці,
вул. Петрівська, 25

Филинці ще навіть у ХІХ столітті вважались хутором та були відсутні у статистичних документах. Зокрема, навіть у 'Słowniku geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' вперше з'явились лише 1900 року із населенням 555 мешканців та посиланням лише на православну парафію. Нині тут проживає три з половиною сотні осіб, значна частина яких є поляками. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі і свого храму не мали.

12535 Горіхове

У невеликому селі Горіхове, що колись називалось Оріхове, проживає лише трохи більше сотні мешканців, частина яких є римо-католиками.

У 2017-2018 роках місцевий парафіянин Олексій Криницький своїми коштом та працею збудував у Горіхові невеличку муровану каплицю. 18 березня 2018 року від імені єпископа її освятив тодішній настоятель Житомирського кафедрального собору св. Софії о. Віктор Маковський. Горіхове обслуговують оо.-салезіани (towarzystwo św. Franciszka Salezego) з парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві.

11563 Гулянка,
вул. Гришка, 36

Село Гулянка вважається заснованим 1873 року, проте вже на карті «Специальная карта Западной части России Шуберта 1826-1840 годов» позначалось як «Буд. Гулянка», а 1906 року тут проживало 545 мешканців, нині ж - майже 1100 осіб. Село входить, як і раніше, до Коростенського району.

Католики латинського обряду села Гулянка у дореволюційні часи не мали своєї святині, і лише після падіння радянської влади створили свою спільноту та облаштували каплицю у звичайному сільському будинку. Цю пристосовану каплицю 13 липня 2008 року освятив єпископ Київсько-Житомирський Ян Пурвінський. Тоді ж і було започатковано парафію та призначено першого настоятеля.

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.