20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.

19300 Лисянка

Вперше Лисянка згадується в документах за 1593 рік, проте поселення тут існувало раніше, але було знищене нападниками. 1622 року отримала магдебурзьке право. Від 7 березня 1923 року Лисянка була районним центром. 1965 року отримала статус селища міського типу. Від 2020 року входить до Звенигородського району. Населення - понад 8 тисяч мешканців.

У 1733р. власниця Лисянки Теофілія Яблоновська здійснила фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (монастир) і св. Йосифа, Обручника (костел). Цю пожертву 1757 року підтвердив черговий місцевий власник Йосиф Яблоновський. Храм та монастир були дерев’яними. Проте 6 червня 1768 року гайдамаки на чолі із Залізняком знищили костел і монастир, а також вбили кількох францисканців.

20930 Медведівка

У першій половині XVI століття чигиринський та корсунський староста Іван Данилович вказав цю територію «для людей вільних, що у Чигирині вже не вміщалися» та назвав поселення Данилоградом. Але назва «Данилоград» не прижилась, закріпилась назва Ведмедиця, Ведмедівка (від річки Ведмедки). У 1649 році Ведмедівка стала сотенним містечком, а потім отримала магдебурзьке право. В Російській імперії містечко перейменували на Медведівку. 11 квітня 1923 року було створено Медведівський район, який проіснував до 3 лютого 1931 року. Нині тут проживає близько 1300 мешканців.

19100 Монастирище,
вул. Соборна, 119

Достовірні перші згадки про поселення Монастирище датуються першою чвертю XVII століття. Із січня 1923 року стало районним центром, у 1957 році отримало статус селища міського типу, а 1985 року стало містом. Нині тут проживає понад 8800 мешканців.

У 1743 році власниця Монастирища Анна Тарло виділила кошти на будівництво та утримання костелу. Невдовзі тут постав дерев'яний храм св. Діонісія Ареопагіти, єпископа і мученика. 1768 року цей костел спалили повсталі селяни-гайдамаки, проте його відновили коштом нових власників поселення Лянцкоронських. Сучасний мурований храм у стилі класицизму було збудовано завдяки фундації чергових власників Монастирища Подоських 1853 року та освячено тоді ж. Консекрацію костелу здійснив 1856 року єпископ Луцько-Житомирський Каспер Боровський.

19615 Мошни

Вперше Мошни згадуються 1494 роком у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра як спустошене татарами селище. У 1592 році поселення отримало магдебурзьке право. 1649 року Мошни стали сотенним містечком Черкаського полку. У 1923-1931 роках були центром району. Нині є селом із населенням майже 4800 мешканців.

У першій половині XVII століття тут було споруджено костел (ймовірно, дерев'яний) коштом власників містечка Вишневецьких. Наступний дерев'яний храм постав 1753 року завдяки Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1857 році на кошти вдови Воронцової збудували сучасний мурований костел.

20700 Сміла,
вул. Черкаська, 33

У документах Великого князівства Литовського зазначено, що на місці хутора 1542 року з'явилось поселення Яцькове-Тясмино. Назва Сміла вживається з першої половини XVII століття. У 1648-1667 була сотенним містечком Чигиринського полку. З 1923 року Сміла є районним центром, а з 1926 року - містом. Проживає у ньому понад 67 тисяч мешканців.

У 1818-1827 роках у Смілій коштом Антонія Совецького було споруджено костел у неокласичному стилі на місці старої дерев'яної каплиці св. Варвари, зведеної наприкінці 60-х років XVIII століття Ксаверієм Любомирським (за іншою інформацією, тут спочатку за кошти Самойлова був збудований у 1805 році храм із соснових брусів, який швидко став непридатним). Інтер’єр костелу прикрашали, зокрема, два великих образи, написані відомим живописцем Пашковським.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22,

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.

20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman

Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.

Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.

18015 Черкаси,
вул. Піонерська, 22,
+380 (472) 32-00-72

Черкаси як постійне поселення відомі з кінця XIII століття, проте перша достовірна згадка міститься у Густинському літописі і датується 1305 роком. У 1386 році місто стало столицею Руського гетьманства. Від назви міста, навколо якого поселялись козаки, їх взагалі почали називати черкасами. А в російських документах XVI-XVII століть черкасами називали вже всіх українців. В 1791 році місто отримало магдебурзьке право, хоча існує версія, що такий привілей Черкаси мали й раніше. З 1797 року Черкаси стали ценром повіту Київської губернії, а 1923 року - центром Черкаського, з 1927 року - Шевченківського округу і району. Після ліквідації округів 1930 року місто залишилось центром району. Нині є обласним центром з населенням понад 276 тисяч мешканців.