11654 Малин

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

Римо-католики Малина у XVIII столітті належали у різні часи до парафій у Коростишеві і Хабному (нині - Поліське). У 1780-1782 роках місцевий власник Ігнатій Кордиш (в джерелах інколи подають його батька, Станіслава) збудував у Малині дерев'яний костел, який 29 жовтня 1784 року освятив настоятель новоутвореної малинської парафії о. Раймонд Закшевський.

11654 Малин,
вул. Городищанська

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

Городище від 1973 року є частиною Малина, відоме від 1529 року. В середині XVIIIст. було садибою ключа, до якого належав Малин. 1796 року село мало 220 мешканців, 1864 року - 422, 1882 року - 448, 1900 року - 720.

Нечисленні католики латинського обряду Городища належали до малинської парафії та відвідували її костели (до кінця 60-х років XIXст. - Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, пізніше - св. Анни). 1864 року їх було лише два десятки, 1882 року - три десятки.

12041 Мартинівка

Ще 1906 року це поселення вважалось лише колонією. Тоді там проживало 330 мешканців, нині Мартинівку населяє понад півтисячі селян.

Багато років римо-католики цього села збирались у звичайному старому будинку, пристосованому під каплицю, щоб спільно молитись та слухати Слово Боже. Проте невелика місцева спільнота вірян спромоглась спорудити поруч із старою, адаптованою нову каплицю, яку 30 грудня 2017 року освятив єпископ- ординарій Київсько- Житомирський Віталій Кривицький SDB. Владика Віталій тоді ж освятив також хрест біля двох каплиць. Мартинівкою опікуються дієцезіальні священники із парафії св. Йоана Непомуки у Пулинах.

12725 Мар'янівка,
вул. Костельна, 4,
+380 (4144) 732-27

Перша згадка про село Мар'янівка датується 1590 роком. Ще 1700 року завдяки достатній кількості поташу та скляних пісків тут постала склогута, а потім - склозавод, якому і завдячує поселення своїм розвитком. У 1977 році Мар'янівка стала селищем міського типу. Нині у ньому проживає майже півтори тисячі мешканців. Селище входило воно до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Раніше місцеві римо-католики не мали власного храму, а сучасний мурований костел у Мар'янівці було споруджено в основному 1991 року завдяки зусиллям отця-францисканця Станіслава Широкорадюка (майбутнього єпископа).

13016 Межирічка,
вул. Нова, 32

Поселення засноване наприкінці XVIII століття у зв'язку із створенням тут залізної рудні (та інших підприємств) і називалось Фаустинівкою. На початку ХХ століття у селі проживав 291 мешканець (138 німців, 117 поляків, 21 єврей і лише 15 українців), 1925 року - 476, нині - близько двох сотень осіб. 7 червня 1946 року Фаустинівка стала Межирічкою. Входила до Романіського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Католики латинського обряду Фаустинівки, як і багатьох інших сіл Романівщини, спочатку належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, 1911 року увійшли до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові і своєї власної святині не мали.

13033 Миропіль,
вул. Центральна, 5

Можливо, що Миропіль вперше згадується 1196 року в Київському літописі як Кам'янець, проте достовірною першою згадкою про нього є записи у литовських документах 40-х років XVст. під назвою Сапогів. Пізніше став містечком, в якому у 80-х роках ХІХст. проживало близько семи сотень мешканців (Старий і Новий Миропіль). У 1923-1925рр. був райцентром. 1957 року об'єднанням сіл Кам'янка, Старий Миропіль, Новий Миропіль і Миропіль утворили селище (міського типу) Миропіль, в якому нині проживає понад 4800 осіб. Входив до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Перший (дерев'яний) костел у Мирополі існував, принаймні, у XVIII столітті (схематизми Луцько-Житомирської дієцезії його датують навіть XVII століттям), проте він не був парафіяльним.

11215 Михайлівка

Невеличке поселення Михайлівка налічує лише близько сотні мешканців.

Після видання у 1905 році царського маніфесту про віротерпимість, який дозволяв засновувати католицькі парафії і будувати костели, у Михайлівці було створено парафію та коштом місцевих вірян у другому десятилітті ХХ століття споруджено дерев'яний храм.

Святиня була чинною навіть у радянські часи. З 1969 року настоятелем в Михайлівці був отець-прелат Амврозій Міцкевич, котрий доклав багато зусиль щодо збереження, ремонту та розпису костелу у 80-ті роки. Михайлівку обслуговують дієцезіальні священники.

13013 Нивна,
вул. Центральна, 45

Село відоме під назвою Слобода Нивна, принаймні, від 1782 року. 1795 року тут проживало 48 мешканців, 1906 року - 541, більшість яких були етнічними поляками, 1925 року - 437, а нині - близько двох сотень осіб. Село входило до Романівського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду Нивни, принаймні, від 1782 року належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, а 1911 року увійшли до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові, проте своєї святині не мали.

12114 Нова Борова,
вул. Єдності, 42,
+380 (4145) 954-02,
f.b.: 583271335660632

Перша достовірна інформація про Нову Борову датується другою половиною XVIIIст. як поселення під назвою Фонтаньєва, яка, ймовірно, потім перейшла на Фонтанку. Згадуються у цьому зв'язку також Рудня-Фасова чи Борова Рудня. Але фактичне Нова Борова утворилась лише 1957 року як селище міського типу шляхом об'єднання хутора Фонтанки, села Борова Рудня (Стара Борова) та пристанційного селища «Турчинка». Проживає у ній нині близько 5500 мешканців. Входила до Хорошівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

У першій половині 90-х років ХХ століття у Новій Боровій завдяки зусиллям священника Тарновської дієцезії у Польщі о. Рішарда Шміста було споруджено сучасний мурований костел та парафіяльний будинок.

12056 Новий Завод,
вул. К. Маркса, 1,
+380 (4130) 952-34

З першої чверті XIX століття на теренах нинішнього села Новий Завод стали осідати переселенці з Польщі, а перша згадка про поселення датується 1823 роком. Нині воно має близько півтисячі мешканців. Входило до Пулинського району, а тепер - до Житомирського.

Римо-католики села належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах (пізніша назва - Червоноармійськ). 11 квітня 1905 року настоятель пулинської парафії о. Вікентій Рубікаса та інспектор Житомирської Духовної семінарії о. Ян Загурський заклали наріжний камінь у фундамент філіального дерев'яного храму у Новому Заводі, який коштом парафіян та Кароля Шленкера на виділеній ним земельній ділянці було споруджено і освячено 1906 року. У 1911 році костел став парафіяльним, а першим настоятелем був о. А. Паславський.