11106 Овруч,
вул. Т. Шевченка, 5

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

В Овручі були домініканський костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який після 1831 року став лише парафіяльним, та єзуїтський храм. Проте парафіяльну святиню знищили за радянської влади, а єзуїтську царська влада передала православним, які її перебудували. А в радянські часи було знищено і цю перебудовану культову споруду.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

За легендою, перші домініканці в Овручі з'явились ще за св. Яцка Одровонжа, проте достеменно відомо про заснування перших домініканських костелу та монастиря лише у 1628 році, а офіційно їх присутність була затверджена 16 березня 1638 року Київським єпископом Олександром Соколовським. Тоді в овруцькому монастирі вже служило шестеро монахів та пріор. Проте внаслідок наступних буремних подій домініканці кілька разів полишали місто та остаточно повернулись лише у 1682-1683 роках.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

Овручанин Олександр Єлець, який прийняв католицтво та вчився в єзуїтських колегіях Люблина і Познані, 1632 року заклав у своєму маєтку Ксаверів (понад 40 км від Овруча), дерев’яний костел, а через два роки Ксаверів затвердили як єзуїтську фундацію на Волині, при якій мала діяти колегія. Після смерті Єльця маєток перейшов у володіння єзуїтів, проте 1648 року єзуїтську резиденцію зруйновали козаки і татари.

11000 Олевськ,
вул. Івана Франка, 2,
+380 (4135) 229-08,
f.b.: 151255358849195

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич для кармелітів. Син фундатора 1712 року збудував черговий дерев'яний костел замість зруйнованого, а кармеліти продовжили служіння в Олевську. Третій костел постав наприкінці 50-х - на початку 60-х років із дубового дерева.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.

12741 Олександрівка,
+380 (4141) 698-32, 698-33

Село Олександрівка відоме, принаймні, від початку ХХ століття. Нині його населення нараховує трохи більше півтисячі мешканців.

У 1998 році тут розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети (притулок для літніх самотніх людей) при організації 'Caritas-Spes Олександрівка', яким опікуються черниці-гоноратки. 8 жовтня 2011 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив новий будинок цих монахинь (раніше сестри проживали у будинку притулку, а тепер у звільнених ними приміщеннях можна буде розмістити нових підопічних). У літній період тут функціонує табір для дітей.

13334 Осиково

Село Осиково заснували 1900 року, у радянські часи воно називалось Осикове, проте 2010 року селу повернули стару назву з 'о' наприкінці. Чисельність його населення - понад сім сотень мешканців.

Місцеві римо-католики, які з відродженням церковного життя послуговувались каплицею у приватному будинку, нині завершують спорудження власного мурованого храму, яке розпочали ще у першому десятиріччі цього тисячоліття.

12724 Осичне

Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

12746 Першотравенськ,
вул. Жовтнева, 34,
+380 (4144) 618-81

Першотравенськ заснували у 1898 році як село Токарівка. У 1934 року поселення стало селищем міського типу та отримало нинішню назву. Чисельність мешканців Першотравенська - майже три з половиною тисячі, частина з них має польське етнічне коріння. Селище належало до Баранівського району, а тепер - до Новоград-Волинського

У 1988 році у Першотравенську було засновано парафію. У 1990-1991 роках завдяки зусиллям о. Станіслава Широкорадюка OFM (майбутнього єпископа) місцеві вірні спорудили тут муровану римсько-католицьку святиню Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію.

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.