12015 Кошелівка,
вул. Шевченка, 48

Поселення вважається відомим з XVIII століття, заселене було, переважно, польськими колоністами. 1906 року у Кошелівці проживало 738 мешканців. Восени 1936 року до Карагандинської області Казахстану радянська влада переселила 548 осіб (майже всі були поляками). Нині село нараховує близько шести сотень жителів. Входило до Пулинського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду Кошелівки належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах і раніше своєї святині не мали. Від 1990 року ними опікувались паллотини із житомирської парафії Божого Милосердя, а в 1992-2001 роках тут служили священники із згромадження Місіонерів Святої Родини з Польщі.

13264 Краснопіль,
вул. Центральна, 17

Краснопіль згадується у XIVст. як місто з укріпленим замком, в якому наприкінці ХV - на початку XVI століть було більше десяти православних церков. Наступна згадка про Краснопіль датується 7 грудня 1601 роком у документі, що стверджує руйнування поселення татарами 1593 року. На початку 80-х років ХІХ століття у містечку проживало майже дев'ять сотень мешканців, 1906 року - 2790, нині ж село нараховує понад 1200 осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Парафію у Краснополі заснував на початку XVIII століття місцевий власник Януш Сангушко (приблизно тоді ж і було споруджено перший дерев'яний храм). У 1751 році на кошти чергового власника Бартоломея Гіжицького постав наступний дерев'яний костел (ймовірно, на місці знищеного православного храму XIII століття), який цього ж року консекрував єпископ-коад'ютор Київський Каетан Солтик.

11213 Кривотин

Село Кривотин, яке до 1939 року було лише слободою (осадою), вважається заснованим 1687 року. 1906 року тут проживало 539 мешканців, нині ж - близько трьох сотень мешканців. Село входило до Ємільчинського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая в Ушомирі, але до І світової війни своєї святині не мали.

12216 Кримок

Кримок (Кримська Рудня) відомий з 30-х років XVII століття. Його населяли переважно поляки. 1905 року тут проживало 1005 мешканців, а в 1925 році, коли у селі була навіть польська школа, воно мало 1375 осіб, сьогодні їх лише трохи більше чотирьох сотень. Кримок входив до Радомишльського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві римо-католики, що належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви у Макарові, 1804 року отримали дерев'яну каплицю, яку 1818 року освятили під титулом cв. Антонія Падуанського. У 20-х роках вони перейшли до новоствореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишевичах. Через півтори сотні років, 1972 року храм був знищений радянською владою.

12216 Кримок

Кримок (Кримська Рудня) відомий з 30-х років XVII століття. Його населяли переважно поляки. 1905 року тут проживало 1005 мешканців, а в 1925 році, коли у селі була навіть польська школа, воно мало 1375 осіб, сьогодні їх лише трохи більше чотирьох сотень. Кримок входив до Радомишльського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви у Макарові. Вже в останній третині XVIII століття у Кримку була каплиця, яка згадується у 1771 і 1796 роках як приватна єпископська, а також римсько-католицький цвинтар, де хоронили вірян кримоцьких та із сусідніх сіл.

11784 Лебедівка,
вул. 40-річчя Перемоги, 1

Село Лебедівка, яке до 1961 року називалось Слобода-Чернецька, помилково вважається заснованим 1890 року, хоча вже 1805 року у ньому існувала римсько-католицька каплиця. У селі проживали переважно поляки. У жовтні 1935 року звідси до Харківської області було виселено 16 польських родин (94 особи), проте пізніше тут стали селитись українці з Черкаської області. Нині чисельність місцевого населення не перевищує трьох сотень.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському (нині - Звягель). 1805 року у Слободі-Чернецькій коштом Максиміліана Яблоновського (місцевого землевласника?) було споруджено філіальну дерев'яну каплицю Преображення Господнього (ймовірно, на кладовищі). А, принаймні, від 1852 року тут вже існувала окрема парафіяльна філія, яку обслуговував вікарій о. Йосиф Осмольський.

12436 Ліщин

Село під назвою Лещина вперше у документах згадується 1 серпня 1587 року, а вже 21 квітня 1618 року його позначено як містечко. Якщо 1870 року воно мало лише 259 мешканців, то нині їх - понад 1200.

Ймовірно, що після заснування тут містечка було утворено також і парафію, бо відомо, що у 70-х роках XVIII століття її було відновлено. До цього чергового костелу у Ліщині ще не було, а само містечко належало до парафії у Житомирі. Принаймні, вже 1782 року згадується відбудований коштом Поляновського дерев'яний храм на місці попереднього, проте не зазначається, що він був новим, а отже, швидше за все, його збудували у 70-х роках.

11300 Лугини,
вул. Матросова, 1Б

Перша писемна згадка про Лугини як містечко датована 1606 роком. 7 березня 1923 року Лугини стали районним центром, яким є досі (за винятком 1962-1966 років). У 1967 році отримали статус селища міського типу. Нині проживає у ньому близько 4 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики, які у дореволюційні часи не мали своєї святині, збудували мурований костел, присвячений Успінню Пресвятої Діви Марії, 1991 року. А 15 серпня цього ж, 1991 року його освятив тодішній ординарій Житомирський єпископ Ян Пурвінський.

13100 Любар,
вул. Костельна, 36А,
+380 (4147) 217-48

Попередник Любара Болохів згаданий в Іпатіївському літописі 1150 року. У 1340-1386рр. поселенням володів Любарт Гедимінович, волинський і галицький князь, тому воно мало назву Любартів, пізніше - Любар. 1579 року вперше названо містом, наприкінці XVIст. отримало магдебурзьке право. З 1797р. Любар був центром волості, від 1923р. - райцентром (за винятком 1962-1965рр.), а 2020 року увійшов до Житомирського району. 1798 року тут проживало 4556 мешканців, 1860 року - 7102, 1897 року - 12507, 1913 року - понад 14000, 1926 року - 11752, нині - понад 2000 осіб. Від 1924 року є селищем (міського типу).

Костельно-монастирський комплекс домініканців у Любартові 25 листопада 1630 року фундувала родина місцевих власників - Станіслав Любомирський та його дружина Софія (з Островських). Після спорудження дерев'яних будівель заснування парафії та монастиря відбулось 24 лютого 1634 року. Домініканці отримали село Филинці та інше забезпечення діяльності. Проте храм св. Архангела Михаїла разом із монастирем знищили козаки Богдана Хмельницького у 1648 році.

11654 Малин,
вул. Кривенчука, 6

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

У Малині костел і парафія, присвячені Непорочному Зачаттю Пресвятої Діви Марії, постали у 1780-1782 і 1784 роках відповідно, проте 1869 року (за іншою інформацією, 21 лютого 1871 року) цей храм згорів.