12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

11255 Бараші

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

У 1795 році в Барашах у центрі села на теренах древнього городища місцевий землевласник Йосиф Урбановський збудував власним коштом дерев'яний костел, який, принаймні, від середини XIX століття був філіальною святинею парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. У 1900 році храм обшили ззовні і всередині струганими дошками і пофарбували в синій колір.

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

11252 Бастова Рудня,
вул. Лісова, 18

Село Бастова Рудня згадується у документах, принаймні, 1906 року. Нині його населення якого складає менше трьох сотень мешканців.

Храмом у Бастовій Рудні, спорудженим, ймовірно, у першому десятилітті XXІ століття, послуговуються також римо-католики сіл Бараші, Ганнопіль, Малий Яблунець, Непознаничі та Яблунець.

11242 Вірівка,
пров. Кар'єрний, 14

Слобода Вірівка була створена 1861 року в лісовому урочищі Нодрадин збіднілою польською шляхтою села Непізнаничі, яке поміщик Томаш Врочинський продав німецьким колоністам. Переселенці викупили ці землі у їх власника Аполлона Уварова, який поселення назвав на честь своєї доньки Віри. 1906 року тут проживало 364 мешканців, нині - лише півтори сотні осіб. Село входило до Ємільчинського району, а від 2020 - до Звягельського.

Міцеві римо-католики спочатку належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах, а від 1911 року - до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах. Своєї святині вони не мали.

11714 Городниця,
вул. Петровського, 38

Перша письмова згадка про Городницю датується 1390 роком, хоча поселення вважається заснованим ще 1127 року. Принаймні, від XIX століття була центром волості, а наприкінці цього століття нараховувала майже 2200 мешканців, 1911 року - лише 1267, нині ж - понад 5300 осіб. У 1923-1957 роках була райцентром, а 10 грудня 1938 року отримала статус селища міського типу.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Корці. 1802 року коштом місцевих власників Любомирських в Городниці було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1874 року відновили чергові власники Руліковські. Принаймні, від 1876 року в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії Городниця подається як філія корецької парафії (тоді опікувався нею окремий душпастир о. Франц Кондрацький, 1889 року - о. Яким Ліпський).

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

11200 Ємільчине,
вул. Кірова, 69,
+380 (4149) 212-82

Поселення Ємільчине (називалось також Межирічка, Мільчин) вперше згадується 1585 роком. З 1923 року - районний центр, а з 1957 року - селище міського типу. Нині у ньому проживає близько 6600 мешканців.

У 1909 році у Ємільчиному споруджено мурований храм коштом парафіян. У 1934-1945 та 1961-1989 роках костел було відібрано у вірних та облаштовано у ньому склад.

11230 Запруда

Невеличке поселення Запруда, яке колись називалось Спаська Запруда, а до 1939 року було лише слободою, утворилось, швидше за все, у XIX столітті. У 1906 року тут вже проживало понад чотири сотні мешканців, що майже у два рази більше, ніж сьогодні. Село раніше належало до Ємільчинського району, а тепер - до Новоград-Волинського.

Зрозуміло, що місцеві римо-католики до жовтневого більшовицького перевороту своєї святині не мали. Релігійну громаду було зареєстровано вже після падіння комуністичного режиму 24 травня 1996 року.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595рр. за наказом князя Костянтина Острозького (її руїни збереглись досі). 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, а нині є районним центром.

Перший (дерев'яний) костел у Звягелі постав коштом Острозьких у першій третині XVIIст. (деякі джерела вважають його мурованим). Проте у середині цього століття був знищений козаками Богдана Хмельницького. 1726 року місцеві власники Любомирські збудували інший дерев'яний храм, але і його згодом знищила пожежа. У 1753 році завдяки зусиллям настоятеля о. Йосифа Карпинського розпочалось спорудження мурованої святині, яке завершили 1766 року, використавши будматеріали із частини розібраних замкових мурів.