45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

34164 Бережниця

Бережниця відома, принаймні, від початку XVII століття. Була містечком, наприкінці ХІХ століття тут проживало майже три тисячі мешканців, 1921 року - 2434, у тому числі 895 українців, 184 поляків та 1 чех, нині є селом із населенням близько шести сотень осіб. Входила до Дубровицького району, а від 2020 року є частинолю Сарненського.

Перший (дерев'яний) костел у містечку постав 1614 року коштом Януша Острозького. Від 1681 року у головному вівтарі цього та наступних храмів містився чудотворний образ Матері Божої. 1726 року цей костел замінив інший бароковий дерев'яний храм із мурованим пресбітерієм, споруджений завдяки Богуславу Скірмунту. Святиню після належного оснащення консекрував 1742 року єпископ-ординарій Луцький Франциск Кобельський.

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком, є також згадка у 1549 і 1552 роках. У 1584р. поселенню 'Березне або Андріїв' надали магдебурзьке право. 1880 року у містечку проживало дві з половиною тисячі мешканців, 1900 року - понад 4 тисячі, 1921 року - 5385, 2022 року - понад 13 тисяч осіб. У 1957р. Березне отримало статус селища (міського типу), 2000 року - міста. Було райцентром, а від 2020 року входить до Рівненськогоь району.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню (знову із дерева) 1717 року та оснастили її 1740 року завдяки Яну Даниловичу. Від 1749 року храм був філіальним парафії у Тучині.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 22

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Мурована каплиця на цвинтарі парафії св. Йоана Хрестителя (з ХХ століття - Пресвятої Трійці) у Берестечку згадується як громадська у всіх схематизмах Луцької дієцезії (пізніше - Луцько-Житомирської, а ще пізніше - знову Луцької) від 1852 року, хоча вважається, що була збудована як усипальниця Рациборських у 1854 році. Більше того, встановлена на святині у 2000-х роках пам'ятна таблиця датує її XVIII століттям (очевидно, просто продублювали час будівництва костелу).

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

44713 Білин

Село Білин вважається заснованим 1653 року. Перед ІІ світовою війною переважна більшість його населення була польською. 9 квітня 1944 року німецькі окупанти майже повністю знищили село (із січня 1944 року тут був осередок концентрації 27 Волинської дивізії піхоти АК). Нині у селі проживає трохи більше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Білина належали до парафії святих Йоахима i Анни у Володимирі. Свою святиню у селі вони отримали лише на початку 30-х років ХХ століття.

Біндюга

Село Б(є/і)нд(ю/у)га над Бугом відоме ще з XIV століття. 1880 року тут проживало 350 мешканців, більшість яких була римо-католиками, а на початку 20-х років ХХст. - близько 540, у тому числі 360 римо-католиків, проте його знищила радянська влада. 1939 року селян виселили, оскільки Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія, а після війни у зв'язку із радянсько-польським кордоном переселили і ту частину мешканців, яка повернулась сюди під час німецької окупації. Терен раніше належав до Любомльського району.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Мурований костел у Біндюзі збудували у 1764 році коштом власника села Казимира Виджги. Цю дату подають усі схематизми Луцько-Житомирської та Луцької дієцезій міжвоєнного періоду, за винятком двох останніх, які містять 1774 рік (ймовірно, помилково, оскільки храм згадується у візитаційних матеріалах дубенцівської парафії вже 1765 року).

35210 Боремель

Вперше Боремль (Буремль) згадується 1100 роком, а назва Боремель вживається із XVI століття. 1547 року отримав магдебургське право. У 1781 році містечко відвідав король Станіслав Август. 1796 року Боремель став волосним центром. Нині є селом із населенням близько 1100 мешканців, яке входило до Демидівського району, а відтепер - до Дубенського.

Римо-католики Боремля спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочівці. 1782 року завдяки родині місцевих власників Чацьких було споруджено мурований костел Пресвятої Трійці. Але, принаймні, у першій третині наступного, XIXст. боремельський храм вже був філією парафії Преображення Господнього у Лисині і став відомим своєю іконою із зображенням Ісуса Христа і тридцяти трьох хрестів пензля художника італійської школи, вивезеною із Італії під час Італійської компанії французьких військ наприкінці XVIIIст. Цей образ нібито Наполеон І Бонапарт подарував за бойові заслуги польському генералу Вікентію Шептицькому, котрий, одружившись на княгині Констанції Чацькій, пожертвував його костелу у Боремлі.

34250 Будки-Сновидовицькі

Будки-Сновидовицькі вважаються заснованим 1542 року. Після І світової війни у цьому прикордонному селі проживали переважно поляки, яких після ІІ світової війни переселили на західні землі Польщі. Нині його населенння складає менше трьох сотень мешканців. Село входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному, про що свідчать усі схематизми Луцької дієцезії, починаючи від 1931 року, коли вони стали подавати населені пункти парафій. А своя святиня у селі постала на початку 30-х років.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).