44600 Маневичі
Село Маневичі, поблизу якого наприкінці XIX - на початку XX століть виникло поселення з такою ж назвою (як залізнична станція під час будівництва залізниці Ковель-Сарни), відоме у документах, принаймні, від 1570 року і в 1964 році було перейменоване на Прилісне. Поселення ж Маневичі згодом стало містечком, яке 1940 року отримало статус селища (міського типу) та районного центру (до 2020 року). Проживає тут менше 12 тисяч мешканців.
Практично всі мешканці у селі Маневичі-Прилісне (ймовірно, за винятком родини їх власників) були українцями, тому про належність цього села у XIXст. і раніше до якоїсь римсько-католицької парафії не йдеться. І лише пізніше, з утворенням поселення навколо залізничної станції Маневичі тут оселились римо-католики. Проте перша каплиця (дерев'яна) постала лише 1915 року на кладовищі поблизу залізниці, де були поховані солдати австро-угорської та німецької армій І світової війни, а також польські легіонери.
35364 Мартинівка
Мартинівку заснувала 23 липня 1873 року угодою про купівлю майже 279 гектарів землі на суму 4000 рублів сріблом спільнота чеських переселенців із сіл Вітєєвес, Богуньов і Рогозна округу Полічка. Спочатку мала статус колонії Грушвиці, а від 1887 року стала самостійною адміністративною одиницею. 18 квітня 1947 року відбулась рееміграція чеських колоністів в Судетську область Чехословаччини. Нині у селі проживає понад сотня мешканців.
Чеські переселенці в Мартинівці були римо-католиками та послуговувались храмом у сусідній Грушвиці. 1888 року вони заклали кладовище у своєму селі, а 1926 року спорудили там невеличку муровану каплицю. Цеглу для неї виготовили у сусідній Дібрівці в цегельні чеха Кубіна. Після 1947 року каплиця не використовувалась та поступово руйнувалась.
45080 Мельниця
Мельниця вважається заснованою 1245 роком, а в Іпатіївському літописі в період з 1247 по 1288 роки згадується аж вісім разів. Тут було давньоукраїнське городище. Із XIV століття - вже містечко, яке значно пізніше стало селом. 1870 року у Мельниці проживало 420 осіб, 1885 року - 768, 1897 року - 2588, 1906 року - 2262, 1929 року - 2400, нині ж - менше шести сотень мешканців.
Перший (дерев'яний) костел у Мельниці збудували 1704 року коштом місцевого власника Людвіка Манецького. 9 жовтня 1705 року цей храм консекрував під титулом св. Йосифа Обручника i Пресвятої Діви Марії єпископ-ординарій Луцький Олександр Виговський. Один із бічних вівтарів святині містив чудотворний образ Матері Божої, який, за легендою, пов'язаний із битвою з турками під Віднем. Невдовзі у Мельниці постала парафія, до якої 1726 року належало чотирнадцять сіл.
35740 Мізоч,
вул. Тараса Якимчука, 22
Перша письмова згадка про Мізоч (Великий і Малий) датується 1322 роком. 23 вересня 1761 року Великий Мізоч отримав магдебурзьке право. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть Великий Мізоч став просто Мізочем, а Малий - Мізочком. На початку 1880-х років містечко мало приблизно 1800 мешканців, нині тут проживає понад 3400 осіб. Від 1940 року є селищем (міського типу). У 1940-1959рр. був райцентром, потім - у складі Здолбунівського району, а від 2020 року - Рівненського
Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. Будівництво костелу у Мізочі фундував його власник Кшиштоф Дунін-Карвіцький 1795 року, після чого і розпочалось будівництво мурованої святині. А завершив спорудження храму разом із розташованим поруч парафіяльним будинком його син Казимир 1830 року.
35100 Млинів
Перша письмова згадка про Млинів датується 1508 роком, проте на півночі поселення виявлено залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого 1149 року у літописі. У 1789 році Млинів отримав магдебурзьке право, від 1866 року був центром волості, а після 1939 року став селом і водночас районним центром. Із 1959 року є селищем міського типу. Нині у Млинові проживає понад вісім тисяч мешканців, і входить селище до Дубнівського району.
Спочатку римо-католики Млинова належали до парафії у Коблині. У 1785-1786 роках у Млинові коштом його власника Януша Ходкевича було споруджено за проектом придворного архітектора короля Станіслава Понятовського Е. Шрєгєра філіальний невеликий мурований костел довжиною 35 метрів та шириною 18.5 метрів. 1833 року парафію з Коблина перенесли до Млинова, і ця святиня стала парафіяльною. У 1906 році її реставрував місцевий настоятель о. Серафим Собанський. Під час І сітової війни храм зазнав істотних руйнувань. Його чергову реставрацію здійснив 1921 року настоятель о. Телесфор Перегуда.
34634 Моквин
Перша письмова згадка про Моквин датується 1564 роком, згадується також у 1583 і 1594 роках. З 1866 року був волосним центром. На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало близько восьми з половиною сотень мешканців, на початку ХХст. - понад 1600, 2022 року - 2397 осіб. У 1962р. його перейменували на Першотравневе та віднесли до категорії селищ (міського типу), а 1990 року повернули стару назву і знову зробили селом. Входив до Березнівського району, а від 2020 року є чатиною Рівненського.
Католики латинського обряду села належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1750 році місцевий власник князь Станіслав Любомирський збудував у Моквині мурований храм, проте не встиг його оздобити та оснастити, бо вже через 5 років село стало власністю Валентина Требуховського, після якого у 1783 році його успадкували Валевські. Схоже, що саме вони через деякий час завершили викінчення святині. Її консекрував під титулом Воздвиження Святого Хреста 1830 року колишній єпископ Луцько-Житомирський, а тоді вже архієпископ-митрополит Могильовський Каспер Цецішовський.
34721 Невірків
Перша згадка про Невірків датується 1463. У XVIIст. його власником стала родина Рокшицьких, які навіть перейменували поселення на Роксоволя чи Рокшицька Воля, проте ця назва не прижилась. 27 листопада 1773 року поселення отримало статус міста, проте цей привілей так і не було реалізовано. Нині Невірків є селом із населенням понад 1100 мешканців. Раніше належав до Корецького району, а тепер - до Рівненського.
Дерев'яні костел та монастир для домініканців у Невіркові збудував 1698 року Миколай Рокшицький, фінансово забезпечивши служіння ченців наданим їм майном разом із прикріпленими до нього селянами. А храму пожертвував сімейний образ Матері Божої Страждаючої, який з часом став чудотворним та об'єктом паломництва вірян різних конфесій.
45652 Несвіч
Перша згадка про Несвіч датується 10 травня 1444 року, проте як на його території, так і навколо виявлені рештки городищ та поселень не тільки давньоукраїнських, але й навіть раніших слов'янських періодів та культур. Село неодноразово згадується у XVII столітті. На початку ХХст. тут проживало понад 1100 мешканців, нині - трохи більше семи сотень осіб.
Перший костел святого Матвія, Апостола, у Несвічі постав у 1612-1618 роках коштом місцевого власника Матвія Стемпковського, а парафія ним фундована 11 грудня 1618 року. Вважається, що це був бароковий мурований храм, який 1802 року добудували та розширили завдяки Антонію Соболевському та Янові Маєвському (за іншою, менш переконливою інформацією, перша святиня була дерев'яною і згоріла, а мурованою - лише друга).
34264 Нетреба
На теренах теперішнього села Нетреба до ІІсв. війни містились села Будки Борівські, Окопи і власне Нетреба. Борівські Будки та Окопи населяли переважно поляки, тоді як в Нетребі з дуже бідним, неродючим грунтом жили українці. 1921 року в окопах проживало близько двох сотень мешканців. Села Борівські Будки і Окопи були спалені у 1943 році загоном УПА, частина поляків загинула, інші виїхали до Польщі. В Окопах на братській могилі вбитих поляків місцеві українці встановили пам'ятник. Нині у селі, яке входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського, проживає близько півтисячі осіб.
Римо-католики Будок Борівських та Окопів належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному. У 1934 році в Окопах коштом вірян, лісництва в Карпилівці і прикордонників та завдяки зусиллям рокитнівського настоятеля о. Брунона Виробіша було збудовано дерев'яну каплицю на мурованому фундаменті. Цього ж, 1934 року її освятив під титулом св. Йоана Хрестителя єпископ Адольф Шельонжек.
35323 Нова Українка
Поселення (осади) Креховецька, як і сусідні Боянівка, Халлєрово та Язловецька), виникли на початку 20-х років ХХ століття на землях, які царська влада використовувала як військовий полігон. Польська влада заселила їх колишніми військовими, що брали участь у війні із більшовиками. Причому, стосунки із українцями в навколишніх селах у них складались по-різному - від конфронтації до добросусідства та взаємодопомоги. На початку 40-х років переважну більшість осадників радянська влада вивезла до Сибіру. Після війни від поселення майже нічого не залишилось. На початку 50-х років сюди переселили людей з хуторів та деяких сіл на правому березі Горині, а нове поселення отримало стару назву - Осада Креховецька, яку 1960 року змінили на Нову Українку.
Від початку заснування поселення римо-католики Осади Креховецької належали до парафії Пресвятої Діви Марії Язловецької у Гориньграді та користувались місцевою цвинтарною каплицею. З ініціативи молодого та енергійного священника о. Яна Конколя, родом із Халлєрова, у жовтні 1935 року вони та віряни трьох інших осад своїм коштом в урочищі під назвою Карловщизна (на сході Осади Креховецької) розпочали будівництво мурованого костелу за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака. Обране для майбутньої парафіяльної святині місце було оптимальним, бо до Гориньграду від усіх осад було надто далеко.
Костели і каплиці України