45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

44000 Шацьк

Поселення Сачко (Щачко, Шачко чи навіть Шечко) вперше згадується у документах у 1407 та 1410 роках, а 1595 року - як містечко. Від 17 січня 1940 року Шацьк був районним центром, 13 квітня 1957 року отримав статус селища міського типу, а тепер належить до Ковельського району. Проживає у селищі понад 5300 мешканців.

Нечисленні римо-католики Шацька належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. 1927 року вони вирішили збудувати філіальну каплицю, дуже швидко зібрали на це кошти та приступили до її будівництва. 1936 року святиня вже була споруджена, проте не вистачало грошей на її оздоблення та оснащення. Уряд виділив для цього лише незначну суму, решту довелось знову збирати парафіянам.

45540 Шельвів

Перша документальна згадка про Шельвів датується 1577 роком. Нині у селі проживає понад півтисячі мешканців. Входило до Локачинського району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Черговий власник Шельвова Михайло Гуровський 14 серпня 1764 року пожертвував кошти на встановлення латинської вівтарії у місцевій греко-католицькій церкві, душпастирі якої зобов'язувались проводити святкові богослужіння для римо-католиків, а наступного, 1765 року збудував при своєму палаці муровану каплицю св. Архангела Михаїла. 26 серпня цього ж року її за згодою єпископа Антонія Волловича афілювали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Конюхах, 4 вересня храм освятив настоятель о. Андрій Камоцький.

35112 Яловичі

Вважається, що у XII столітті тут був фермський двір князя Луцького Ярослава Ізяславовича, який жив у Ярославичах. Але перші документальні згадки про село датуються лише 1545 та 1564 роками. Нині у Яловичах, що раніше належали до Млинівського району, а від 2020 року - до Дубнівського, проживає дві сотні мешканців.

Перший (дерев'яний) костел в Яловичах постав у 60-х роках XVII століття за кошти власника села Самуеля Ісайковського та був переданий оо.-домініканцям, які приблизно тоді ж збудували для себе мурований монастир, використавши будівельні матеріали із частково зруйнованого місцевого замку. 1716 року завдяки Владиславу Кшишковському та коштам парафіян старий храм замінили новим, мурованим. Його консекрував 1820 року єпископ-помічник Луцько-Житомирський Ян Підгороденський. Аж до 1851 року парафія обслуговувалась домініканцями, а опісля перейшла до дієцезіального духовенства (монастир став парафіяльним будинком).

34641 Яцьковичі,
вул. Зарічна

Село Яцьковичі було засноване у другій половині XIX століття родиною дрібних поміщиків Яцьковицьких і населене переважно українцями. А колишнє переважно польське село (Рудня) Поташня, що нині є частиною Яцьковичів, заснували мазури, які копали тут руду та випалювали цеглу, а відходи виробництва (поташ) висипали вздовж річки. 1943 року внаслідок братовбивчого українсько-польського конфлікту ці села були взаємно зруйновані. Нині у Яцьківцях проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Березнівського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Католики латинського обряду Поташні і Яцьковичів, ймовірно, належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1923-1924 роках у Поташні було засновано парафію, якою став опікуватись адміністратор о. Франциск Рутковський.

Завдяки його зусиллям і коштам близько трьох з половиною тисяч парафіян, що проживали також у трьох десятках навколишніх сіл і хуторів, 1925 року Поташня отримала перший (дерев'яний) костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії. У 1927 році о. Рутковського замінив настоятель о. Йосиф Олександрович, наступного, 1928 року адміністратором став о. Раймонд Козич, ще через рік - о. Стефан Іваніцький, а 1932 року настоятелем призначили о. Фаустина Лісіцького. В середині 30-х років парафію перейняв настоятель о. Юлій Януш, який 1936 року розпочав у селі будівництво мурованого храму, що мав замінити дерев'яний, за проектом у стилі пізнього модерну молодого львівського архітектора Оттона Федака.