35100 Млинів

Перша письмова згадка про Млинів датується 1508 роком, проте на півночі поселення виявлено залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого 1149 року у літописі. У 1789 році Млинів отримав магдебурзьке право, від 1866 року був центром волості, а після 1939 року став селом і водночас районним центром. Із 1959 року є селищем міського типу. Нині у Млинові проживає понад вісім тисяч мешканців, і входить селище до Дубнівського району.

Спочатку римо-католики Млинова належали до парафії у Коблині. У 1785-1786 роках у Млинові коштом його власника Януша Ходкевича було споруджено за проектом придворного архітектора короля Станіслава Понятовського Е. Шрєгєра філіальний невеликий мурований костел довжиною 35 метрів та шириною 18.5 метрів. 1833 року парафію з Коблина перенесли до Млинова, і ця святиня стала парафіяльною. У 1906 році її реставрував місцевий настоятель о. Серафим Собанський. Під час І сітової війни храм зазнав істотних руйнувань. Його чергову реставрацію здійснив 1921 року настоятель о. Телесфор Перегуда.

34634 Моквин

Перша письмова згадка про Моквин датується 1564 роком, згадується також у 1583 і 1594 роках. З 1866 року був волосним центром. На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало близько восьми з половиною сотень мешканців, на початку ХХст. - понад 1600, 2022 року - 2397 осіб. У 1962р. його перейменували на Першотравневе та віднесли до категорії селищ (міського типу), а 1990 року повернули стару назву і знову зробили селом. Входив до Березнівського району, а від 2020 року є чатиною Рівненського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1750 році місцевий власник князь Станіслав Любомирський збудував у Моквині мурований храм, проте не встиг його оздобити та оснастити, бо вже через 5 років село стало власністю Валентина Требуховського, після якого у 1783 році його успадкували Валевські. Схоже, що саме вони через деякий час завершили викінчення святині. Її консекрував під титулом Воздвиження Святого Хреста 1830 року колишній єпископ Луцько-Житомирський, а тоді вже архієпископ-митрополит Могильовський Каспер Цецішовський.

34721 Невірків

Перша згадка про Невірків датується 1463. У XVIIст. його власником стала родина Рокшицьких, які навіть перейменували поселення на Роксоволя чи Рокшицька Воля, проте ця назва не прижилась. 27 листопада 1773 року поселення отримало статус міста, проте цей привілей так і не було реалізовано. Нині Невірків є селом із населенням понад 1100 мешканців. Раніше належав до Корецького району, а тепер - до Рівненського.

Дерев'яні костел та монастир для домініканців у Невіркові збудував 1698 року Миколай Рокшицький, фінансово забезпечивши служіння ченців наданим їм майном разом із прикріпленими до нього селянами. А храму пожертвував сімейний образ Матері Божої Страждаючої, який з часом став чудотворним та об'єктом паломництва вірян різних конфесій.

34264 Нетреба

На теренах теперішнього села Нетреба до ІІсв. війни містились села Будки Борівські, Окопи і власне Нетреба. Борівські Будки та Окопи населяли переважно поляки, тоді як в Нетребі з дуже бідним, неродючим грунтом жили українці. 1921 року в окопах проживало близько двох сотень мешканців. Села Борівські Будки і Окопи були спалені у 1943 році загоном УПА, частина поляків загинула, інші виїхали до Польщі. В Окопах на братській могилі вбитих поляків місцеві українці встановили пам'ятник. Нині у селі, яке входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського, проживає близько півтисячі осіб.

Римо-католики Будок Борівських та Окопів належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному. У 1934 році в Окопах коштом вірян, лісництва в Карпилівці і прикордонників та завдяки зусиллям рокитнівського настоятеля о. Брунона Виробіша було збудовано дерев'яну каплицю на мурованому фундаменті. Цього ж, 1934 року її освятив під титулом св. Йоана Хрестителя єпископ Адольф Шельонжек.

35323 Нова Українка

Поселення (осади) Креховецька, як і сусідні Боянівка, Халлєрово та Язловецька), виникли на початку 20-х років ХХ століття на землях, які царська влада використовувала як військовий полігон. Польська влада заселила їх колишніми військовими, що брали участь у війні із більшовиками. Причому, стосунки із українцями в навколишніх селах у них складались по-різному - від конфронтації до добросусідства та взаємодопомоги. На початку 40-х років переважну більшість осадників радянська влада вивезла до Сибіру. Після війни від поселення майже нічого не залишилось. На початку 50-х років сюди переселили людей з хуторів та деяких сіл на правому березі Горині, а нове поселення отримало стару назву - Осада Креховецька, яку 1960 року змінили на Нову Українку.

Від початку заснування поселення римо-католики Осади Креховецької належали до парафії Пресвятої Діви Марії Язловецької у Гориньграді та користувались місцевою цвинтарною каплицею. З ініціативи молодого та енергійного священника о. Яна Конколя, родом із Халлєрова, у жовтні 1935 року вони та віряни трьох інших осад своїм коштом в урочищі під назвою Карловщизна (на сході Осади Креховецької) розпочали будівництво мурованого костелу за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака. Обране для майбутньої парафіяльної святині місце було оптимальним, бо до Гориньграду від усіх осад було надто далеко.

35843 Новомалин

На подарованих 1392 року королем Владиславом Ягайлом землях князь Свидригайло збудував замок, який став основою поселення під назвою Глухи. 1590 року воно отримало магдебурзьке право та нову назву Новий Малин. Протягом наступних століть замок неодноразово перебудовувався та був доповнений палацом. На початку ХХ століття село Новомалин мало дев'ять сотень мешканців, нині тут проживає майже сім сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. 1802 року Новомалин отримав у власніть Станіслав Сосновський, який здійснив останню реконструкцію замку під свою резиденцію. Зокрема, одну із веж замку було перебудовано на неоготичну каплицю.

35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.

35683 Онишківці

Село Онишківці відоме у документах, принаймні, від 1570 року. Його заснували лісоруби з-під Кременця, ймовірно, ще у XV столітті. Після знищення турками і татарами у 1648-1651рр. село письмово згадується 1670 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько двох сотень мешканців, на початку ХХ століття було три сотні, а нині село нараховує дві з половиною сотні осіб.

Спільнота католиків латинського обряду села належала до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. Її чисельність спочатку була дуже незначною, зокрема, 1889 року вона налічувала лише 8 вірян, проте суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХ століття за рахунок переселенців із Польщі.

35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A,
+380 (3654) 226-42, 230-38,
www: wolaniecom.parafia.info.pl

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

Первісний костел в Острозі, споруджений для домініканців у 1440-1442 роках коштом місцевого власника князя Федора Острозького, який до кінця життя залишився православним, спалили татари 1443 року (за іншою інформацією, на католицький храм тоді перебудували православну церкву). Татарські напади продовжувались і далі, тому у 1452 році домініканці покинули Острог, і храм у другій половині XV та першій половині XVI століть не відновлювався, залишаючись руїною.