34100 Дубровиця,
вул. Воробинського, 1,
f.b.: 103513081545316

Перша писемна згадка про Дубровицю датується 1005 роком, згадується також у 1184 та 1223 роках. Була містом, пізніше - містечком. Після Люблінської унії 1569 року стала називатись Домбровицею. Від 1797 року була центром волості. У 1860р. у Домбровиці проживало 3743 жителів, 1887 року - 5509 жителів, 1911 року - 5650, 1931 року - близько 7000, нині - понад 9300 осіб. У 1940р. Домбровиця знову стала Дубровицею, а також райцентром, проте 2020 року увійшла до Сарненського району.

На початку XVIIст. у Домбровиці вже була дерев'яна каплиця. Місцевий власник Ян Кароль Дольський, останній із родини колишніх удільних князів, здійснив фундацію костельно-монастирського комплексу піярів актами від 12 жовтня 1681 року і 2 травня 1684 року на загальну суму 46 тисяч злотих, забезпечених домбровицькими маєтностями, а також 6 липня 1695 року (село Стрільськ). 21 червня 1684 року ченці розпочали служіння у містечку та згодом збудували дерев'яні костел св. Йоана Хрестителя і монастир.

35703 Здолбунів,
вул. Костельна

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Католики латинського обряду Здолбунова належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах, проте могли користуватись не тільки парафіяльним костелом, але й каплицею у розташованій південніше та значно ближче Здовбиці, яка, принаймні, із 70-х років XIX століття мала підвищений статус філії тайкурської парафії.

35703 Здолбунів,
вул. Березнева

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Кладовище у Здолбунові, на якому хоронили місцевих католиків латинського обряду, постало, ймовірно, наприкінці XIX - на початку XX століть, коли їх чисельність суттєво зросла із розвитком поселення як залізничного вузла та промислового міста. Проте заснована тут 1920 року парафія cвв. Апп. Петра і Павла, за інформацією схематизмів Луцької дієцезії, не мала на цвинтарі каплиці.

34220 Кам'яне

Поселення вважається заснованим у XVI столітті як Вишневе, яке наступного століття перейменували на Війткевичі. Наприкінці 1939 року тут проживало 1998 мешканців. У 1946 році село назвали Кам'яним. Входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського. Нині воно нараховує понад 1300 осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді, а зі середини 20-х років - до новозаснованої парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитнему. У 1926 році у Війткевичах розпочали спорудження дерев'яного костелу коштом вірян, прикордонників та Адама Осінського із Устриків-Долішніх, який, зокрема, пожертвував для цього земельну ділянку.

35311 Клевань,
вул. Міцкевича, 5

Поселення існувало вже у ХІІст. під назвою Коливань, проте перша письмова згадка про Клевань датується 1458 роком, згадується також у 1475 і 1495 роках. У 1654р. отримала магдебурзьке право. 1870 року у містечку проживало 1043 мешканців, 1906 року - 3441, нині - близько семи з половиною тисяч осіб. З 1940 року Клевань є селищем (міського типу), після війни до другої половини 60-тих років була райцентром.

Джерела, у тому числі схематизми Луцько-Житомирської і Луцької дієцезій, датують спорудження першого (дерев'яного) костелу у Клевані 1590 роком. Якщо це так, то місцевий власник Юрій Чарторийський, який першим з цього руського (давньоукраїнського) княжого роду перейшов в католицизм, збудував храм ще до здійсненої ним 9 жовтня 1598 року фундації, зокрема, подарувавши новоствореній парафії сусіднє село Новостав.

34550 Клесів,
вул. Європейська, 12а

Селище Клесів засноване на початку XXст. поряд із відомим із XVIст. селом Клесів. У 1906р. тут проживало лише 73 мешканців, 1909 року - вже 120. У 1940р. Клесів став селищем (міського типу) та райцентром, яким був до 1959 року. Нині у ньому проживає понад 4500 осіб.

Нечисленні католики латинського обряду заснованого на початку XXст. майбутнього селища належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, а 1921 року увійшли до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді. Не пізніше 1930 року завдяки томашгородському настоятелю о. Франциску Топольницькому у Клесові для місцевих римо-католиків, чисельність яких зросла за рахунок працівників каменоломней, збудували тимчасову дерев'яну каплицю св. Варавари.

35523 Козин

Перша згадка про Козин датується 17 липням 1448 року. 1538 року король Сигізмунд I Старий дозволив його власникам заснувати тут приватне містечко. 1870 року у ньому проживало 514 мешканців, 1906 року - 1645, 1921 року - 1021, у тому числі 539 українців і 440 поляків, нині село має понад 1600 осіб. У 1939-1959рр. Козин був райцентром, потім увійшов до Радивилівського (Червоноармійського) району, а від 2020 року є частиною Дубенського.

Парафія та, відповідно, костел у Козині існували, принаймні, від початку XVIIІ століття, проте були знищені у середині цього століття під час польсько-козацьких війн. Після цього римо-католики містечка належали до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. 1738 року місцевий власник Каетан Тарновський заснував у Козині монастир домініканців, збудувавши для них дерев'яний костел св. Йоана Хрестителя і св. Станіслава та наділивши їх 18 червня належним фінансово-майновим забезпеченням.

34700 Корець,
Костельна, 6A,
+380 (3651) 228-91,
www: parafiakorzec.pl.tl,
f.b.: 458596508258715

Перша літописна згадка про поселення під назвою Корчеськ датується 1150 роком, згадується у документах також у 1380, 1386 і 1399 роках. Місто наприкінці XVIIIст. отримало статус волосного центру. На початку 80-х років ХХст. тут проживало 12 тисяч мешканців, наприкінці 30-х років - понад 6600, нині - понад 7200 осіб. Корець був райцентром у 1940-1962 та 1966-2020 роках, а тепер входить до Рівненського району.

6 травня 1633 року місцевий власник Кароль Корецький фундував у своєму заповіті дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії із мурованою каплицею, в якій мали поховати його разом із дружиною. Додатково пожертвував значні кошти для забезпечення служіння душпастирів, які повинні були молитись за фундаторів.

34700 Корець,
вул. Київська, 56

Перша літописна згадка про поселення під назвою Корчеськ датується 1150 роком, згадується у документах також у 1380, 1386 і 1399 роках. Місто наприкінці XVIIIст. отримало статус волосного центру. На початку 80-х років ХХст. тут проживало 12 тисяч мешканців, наприкінці 30-х років - понад 6600, нині - понад 7200 осіб. Корець був райцентром у 1940-1962 та 1966-2020 роках, а тепер входить до Рівненського району.

Монастир Пресвятої Трійці та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії францисканців конвентуальних в Корці постали у 20-х - 30-х роках XVII століття коштом місцевого власника князя Самуїла Корецького, який перейшов в католицизм 1617 року, в частині православного жіночого монастиря за домовленістю із ігуменею цього монастиря - тіткою Самуїла княжною Софією Корецькою.

35000 Костопіль,
вул. Рівненська, 80

У 1783р. отримано дозвіл на заснування в селі Остальцях, відомих у документах з 1648 року, містечка Костпіль чи Костопіль. Наприкінці XVIIIст. тут проживало 248 мешканців, 1860 року - 304, а після того, як 1885 року Костопіль став центром волості, 1897 року - 1706, на початку 20-х років - 2990 осіб. 1923 року Костопіль став містом, 1925 року - повітовим центром. У 1939р. підтверджено статус міста, був райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Нині має понад 30 тисяч жителів.

Парафію у Костополі заснували 1923 року, а наступного збудували дерев'яний костел Пресвятого Серця Ісуса Христа Євхаристійного). На початку 30-х років тут розпочалось спорудження нового, більшого та мурованого храму, проте до війни повністю завершити його будівництво не вдалось. Дерев'яну святиню радянська влада знищила після 1945 року, а муровану - на початку 70-х років.