35000 Костопіль,
вул. Грушевського

У 1783р. отримано дозвіл на заснування в селі Остальцях, відомих у документах з 1648 року, містечка Костпіль чи Костопіль. Наприкінці XVIIIст. тут проживало 248 мешканців, 1860 року - 304, а після того, як 1885 року Костопіль став центром волості, 1897 року - 1706, на початку 20-х років - 2990 осіб. 1923 року Костопіль став містом, 1925 року - повітовим центром. У 1939р. підтверджено статус міста, був райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Нині має понад 30 тисяч жителів.

Кількість римо-католиків Костополя, які належали до парафії Заручин Пресвятої Діви Марії в Олександрії, 1923 року зросла настільки, що вони отримали свою парафію, а 1924 року - дерев'яний костел Пресвятого Серця Господа Ісуса Євхаристійного. Проте 1927 року їх чисельність становила вже 2300 осіб - надто багато для невеликої святині.

35000 Костопіль,
вул. Грушевського

У 1783р. отримано дозвіл на заснування в селі Остальцях, відомих у документах з 1648 року, містечка Костпіль чи Костопіль. Наприкінці XVIIIст. тут проживало 248 мешканців, 1860 року - 304, а після того, як 1885 року Костопіль став центром волості, 1897 року - 1706, на початку 20-х років - 2990 осіб. 1923 року Костопіль став містом, 1925 року - повітовим центром. У 1939р. підтверджено статус міста, був райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Нині має понад 30 тисяч жителів.

Католики латинського обряду Костополя належали до парафії Заручин Пресвятої Діви Марії в Олександрії. Їх чисельність із розвитком містечка, яке 1923 року стало містом, суттєво збільшилась, тому цього ж року тут заснували парафію, а наступного, 1924 року коштом вірян та завдяки зусиллям адміністратора о. Людвика Варпеховського збудували дерев'яний костел Пресвятого Серця Господа Ісуса Євхаристійного на вулиці Варшавській (нині - Грушевського).

34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів. Після спустошення 1665 року нападниками воно перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. У 1906 році тут проживало 370 мешканців, 1921 року - 652 (більшість - українці), нині село має майже шість сотень осіб. Весною 1943 року село спалили німецькі війська, після війни його перейменували на Кузьмівку.

Перший дерев’яний костел у Казимирові фундував 2 січня 1629 році вже згаданий Альбрехт Радзивіл, великий литовський канцлер, пожертвуваши, зокрема, село Яблунька. Фундаційний акт зареєстрували 15 квітня 1638 року в Коронному реєстрі та підтвердив 23 березня 1639 року єпископ Анджей Ґембіцький, ординарій Луцьким і Брестський. Проте 1665 року цей храм спалили татари і козаки разом із містечком.

34223 Купель

Село Купель вважається заснованим 1640 року. Нині тут проживає близько чотирьох сотень мешканців. Село входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Раніше місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді, зі середини 20-х років - до новозаснованої парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитнему, а 1927 року увійшли до новоутвореної Успіння Пресвятої Діви Марії у Війткевичах, які нині називаються Кам'яним. І своєї святині вони не мали.

334161 Кураш

Документально село Кураш відоме від початку XVI століття, проте на думку польських істориків ІІ половини XIXст. виникло ще у Х столітті як поселення дулібів та печерний осередок ченців-коліотів, про що свідчать місцеве городище та архелогічні дослідження. 1859 року тут проживало 311 мешканців, з яких лише 5 були римо-католиками, 1906 року - 521, 1921 року - 629 (майже всі - українці), нині ж - дві з половиною сотні осіб. Село входило до Дубровицького району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Вельми нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1815 році місцевий власник Ігнатій Кашовський збудував в Кураші поруч із в'їзною брамою до своєї садиби муровану каплицю-ротонду, яка не тільки служила сімейною усипальницею, але й сільською святинею, де звершувались богослужіння.

35322 Кустин

Кустин відомий із XVст. як власність князів Несвіцьких, згадується документально у 1518, 1543 і 1563 роках, 1 липня 1569 року та пізніше. Наприкінці XIX століття тут проживало близько 840 мешканців, 1906 року - 755, 1911 року - 760, нині село має майже тисячу осіб.

У 1729 році власники Кустина Казимир Стецький та його дружина Антоніна з Коссаковських зобов'язались збудувати костельно-монастирський комплекс для бернардинів. Формальне затвердження фундації орденом відбулось лише у травні 1737 року на конгрегації у Сокалі. Проте вже 1729 року розпочалось будівництво бернардинських споруд, яким опікувався о. Ігнатій Орловський, що оселився тут, а завершилось, в основному, - 1733 року.

Левачі

Ще навіть на початку ХХ століття Левачі вважались лише слободою, в якій проживало тільки 83 мешканців, 1906 року - 104, 1921 року - 247 (242 поляків, чисельність яких виросла за рахунок прикордонників, і 5 українців). У 1945р. поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість звідти переселили українців. 1989 року село внесли до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1989 року його населення становило лише 10 осіб, а 1999 року село ліквідували. Входило до Березнівському району, а від 2020 року могло бути частиною Рівненського.

Католики латинського обряду поселення від 1921 року, коли їх чисельність становила 242 вірних, належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у сусідньому Людвиполі (нині - Соснове). 1927 року у Левачах їхнім коштом, у першу чергу - прикордонників, було збудовано філіальний дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, який вже 1928 року став святинею самостійної парафії.

35220 Лисин

Вперше Лисин у документах згадується 1512 роком, проте оборонне городище тут з'явилось значно раніше. У першій половині ХVIІст. був одним із осередків розвитку аріанства, мав аріанський храм (на місці колишнього городища), який пізніше замінив костел. Лисин належав до Демидівського району, а тепер входить до Дубенського. Населення - близько двох сотень мешканців.

Після заборони аріанства у другій половині ХVIІст. на місці аріанської святині постала католицька дерев'яна каплиця, яку 1724 року замінив дерев'яний костел, збудований коштом родини Древньовських. Є інформація, що 1761 року Святіший Отець Климентій ХІІІ встановив для місцевого храму відпуст 6 серпня. У 1777 році тут була заснована самостійна парафія, яка охопила також сусідні села та налічувала до тисячі вірян.

35364 Мартинівка

Мартинівку заснувала 23 липня 1873 року угодою про купівлю майже 279 гектарів землі на суму 4000 рублів сріблом спільнота чеських переселенців із сіл Вітєєвес, Богуньов і Рогозна округу Полічка. Спочатку мала статус колонії Грушвиці, а від 1887 року стала самостійною адміністративною одиницею. 18 квітня 1947 року відбулась рееміграція чеських колоністів в Судетську область Чехословаччини. Нині у селі проживає понад сотня мешканців.

Чеські переселенці в Мартинівці були римо-католиками та послуговувались храмом у сусідній Грушвиці. 1888 року вони заклали кладовище у своєму селі, а 1926 року спорудили там невеличку муровану каплицю. Цеглу для неї виготовили у сусідній Дібрівці в цегельні чеха Кубіна. Після 1947 року каплиця не використовувалась та поступово руйнувалась.

35740 Мізоч,
вул. Тараса Якимчука, 22

Перша письмова згадка про Мізоч (Великий і Малий) датується 1322 роком. 23 вересня 1761 року Великий Мізоч отримав магдебурзьке право. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть Великий Мізоч став просто Мізочем, а Малий - Мізочком. На початку 1880-х років містечко мало приблизно 1800 мешканців, нині тут проживає понад 3400 осіб. Від 1940 року є селищем (міського типу). У 1940-1959рр. був райцентром, потім - у складі Здолбунівського району, а від 2020 року - Рівненського

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. Будівництво костелу у Мізочі фундував його власник Кшиштоф Дунін-Карвіцький 1795 року, після чого і розпочалось будівництво мурованої святині. А завершив спорудження храму разом із розташованим поруч парафіяльним будинком його син Казимир 1830 року.