35431 Бабин
вул. Паркова, 4а

Перша, але опосередкована згадка у документах у про село Бабин датується 25 січня 1465 року, пряму ж згадку містять документи від 4 травня 1544 року та від 5 травня 1673 року. До 2020 року село входило до Гощанського району, нині нараховує майже 2300 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Преображення Господнього у Гориньграді, після її ліквідації у першій половині 70-х років XIX століття разом із іншими парафіянами перейшли парафії Пресвятої Трійці у Тучині, а з відновленням 1922 року парафії у Гориньграді - знову опинились у її складі. Своєї святині вони не мали.

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком, є також згадка у 1549 і 1552 роках. У 1584р. поселенню 'Березне або Андріїв' надали магдебурзьке право. 1880 року у містечку проживало дві з половиною тисячі мешканців, 1900 року - понад 4 тисячі, 1921 року - 5385, 2022 року - понад 13 тисяч осіб. У 1957р. Березне отримало статус селища (міського типу), 2000 року - міста. Було райцентром, а від 2020 року входить до Рівненськогоь району.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню (знову із дерева) 1717 року та оснастили її 1740 року завдяки Яну Даниловичу. Від 1749 року храм був філіальним парафії у Тучині.

34725 Великі Межирічі

Наприкінці XV - початку XVI століть князі Корецькі збудували тут укріплений замок, проте перша згадка у документах про Великі Межирічі (Межирічі Корецькі) датується 1544 роком. Були містечком, яке у 80-х роках ХІХ століття населяло понад 1300 мешканців (переважна більшість - євреї), а нині є селом, де проживає майже 2200 осіб. Входили до Корецького району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Перший (дерев'яний) костел у Межирічах Корецьких збудували коштом князя Костянтина Острозького у XVI столітті. Проте він згорів 1694 року (правда, це міг бути вже другий дерев'яний храм, бо, за непідтверженими даними, перший було знищено ще 1601 року).

35454 Глибочок

В урочищі Замчище села виявлено давньоукраїнське городище округлої форми, оточене подвійним валом, та знайдені предмети тих часів, проте Глибочок у документах вперше згадується 1545 роком. 1906 року тут проживало лише 222 мешканців, більшість яких була українцями, нині ж чисельність населення майже не змінилась - 213 осіб. Село входило до Гощанського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

У 1927 році коштом місцевих римо-католиків та прикордонників у Глибочку збудували дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, а вже 1928 року тут було засновано парафію, до якої увійшли населені пункти, що раніше належали парафіям Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі та cв. Антонія Падуанського у Межирічах Корецьких (Великих Межирічах).

35326 Гориньград Перший

Село Крупа вперше згадується у документах 1545 року, а також у 1577, 1583 і 1593 роках. У XVIIст. отримало статус містечка, який було відновлено 1777 року на магдебурзькому праві зі зміною назви на Гориньград. У 1827 році тут проживало 1055 жителів, в середині XІXст. - 1598, наприкінці - 1860, 1911 року - 2564, 1921 року - 2042, нині село має менше півтисячі осіб.

Перший дерев'яний костел у Крупі, присвячений Преображенню Господньому, збудували та оснастили місцеві власники князь Альбрехт Станіслав Радзівілл, великий канцлер литовський, та його дружина Кристина (з Любомирських) згідно із фундаційним актом 10 грудня 1643 року, зареєстрованим 30 грудня 1643 року в Коронному реєстрі, та угодою про передачу коштів, детально описаною у Вільнюсі 10 грудня 1644 року. Парафія отримала від них значні земельні наділи разом із кріпаками, а також понад 10 тисяч злотих.

35326 Гориньград Перший,
Рисв‘янка

Село Крупа вперше згадується у документах 1545 року, а також у 1577, 1583 і 1593 роках. У XVIIст. отримало статус містечка, який було відновлено 1777 року на магдебурзькому праві зі зміною назви на Гориньград. У 1827 році тут проживало 1055 жителів, в середині XІXст. - 1598, наприкінці - 1860, 1911 року - 2564, 1921 року - 2042, нині село має менше півтисячі осіб.

На теренах утвореного ще царською владою Шубківського полігону у 20-х роках XXст. засновано кілька поселень польських військових ветеранів, у тому числі Осада Язловецька, яка нині є частиною сіл Рисв‘янка і Гориньград Перший.

Парафія та перший дерев'яний костел у Крупі постали у 40-х роках XVIIст., а останній (четвертий) дерев'яний храм - у 50-х роках XVIIIст., і лише у 1817-1823рр. у Гориньграді збудували муровану святиню. Проте у першій половині 70-х років цього століття царська влада костел зачинила, а парафію ліквідувала. Пустуючий храм проіснував, принаймні, до 1889 року, а потім був розібраний. Місцеві римо-католики послуговувались цвинтарною каплицею Преображення Господнього у складі парафії Пресвятої Трійці у Тучині.

35364 Грушвиця

Грушвиця у документах вперше згадується 1565 року, проте поселення значно старіше (зокрема, тут існує досліджене городище Х-ХІ століть). У другій половині XIX століття в Грушвиці та її околицях поселились чеські, польські та німецькі колоністи. Їх нащадки у різні часи були репатрійовані, зокрема, 1948 року - чехи, а їх місце зайняли навколишні селяни, а потім - українці з Польщі, Словаччини та Полісся. Нині у селі, що поділяється на Грушвицю Першу і Грушвицю Другу, проживає відповідно близько дев'яти та двох сотень мешканців.

У 1756 році місцевий власник Ян Каменський збудував у селі дерев'яну капличку, яку 1809 року замінила нова і теж дерев'яна. Її добудував Ян Томашевич. Переважну більшість вірян складали чехи. На підставі угоди між єпископами Луцька та Оломоуц (Чехія) сюди до 1925 року направляли священників з Чехії (оо. Клемент Журек, Йозеф Стршиж та Одрей Кршенек).

35010 Гута

Село заснувала наприкінці XVIIст. на випалених територіях Степанської Пущі родина збіднілої шляхти Савицьких, яка прибула з-під Житомира. 1906 року у Гуті Степанській проживало 648 мешканців, 1921 року - 549, 1939 - понад 900, нині село має менше семи сотень осіб. 18 липня 1943 року його спалили загони УПА. До 2020 року входило до Костопільського району.

Католики латинського обряду Гути Степанської належали до парафії св. Архангела Михаїла у Степані. І лише на початку 20-х років XXст., коли їх чисельність зросла майже до півтисячі, у селі розпочали підготовку до спорудження власної святині. Зокрема, отримали проект для своєї дерев'яної святині в закопанському стилі авторства відомого варшавського архітектора Здислава Мончинського.

35053 Деражне
вул. Р. Мартинюка, 13

Вперше Деражне згадується у документах Почаївського монастиря за червень-серпень 1274 року. На початку XVII століття поселення отримало магдебурзьке право. 1860 року нараховувало майже вісім сотень мешканців, половина з яких була євреями, а перед Ісв. війною - понад 2700. Сьогодні є селом, в якому проживає близько 2100 осіб. Належало до Костопільського району, а тепер - до Рівненського.

У 1614 році перший католик в роду Острозьких Януш, на якому закінчився цей славетний рід, збудував у своєму Деражному дерев'яний костел. Проте святиню було знищено 1649 року під час польсько-козацької війни. У 1754 році Кароль Немирич із спольщеного українського роду Немиричів гербу Клямри, отримавши 1749 року в заставу Деражне, спорудив тут черговий дерев'яний храм та дотував парафію.

34710 Дерманка

Поселення Дерманка вважається заснованим 1625 року. Заселене було переважно поляками, яким довелось покинути село літом 1943 року через загрозу їхньому життю з боку бойовиків УПА (частина мешканців була убита). А в січні 1944 року село майже повністю згоріло, коли через нього проходив фронт ІІсв. війни. Нині Дерманка нароховує лише трохи більше двох сотень селян.

Ймовірно, що місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у Людвиполі (нині - Соснове), адже саме завдяки її настоятелю о. Леонарду Самосенку та коштам вірян у 1931-1932 роках у Дерманці було збудовано філіальний дерев'яний костел (земельну ділянку під храм подарував Ян Пашковський, а дерево виділив управитель маєтку Залевський). Тоді ж тут було засновано самостійну парафію у складі понад десятка сусідніх сіл, яку продовжував адмініструвати о. Леонард.