45095 Грушівка

У 1882 році кілька десятків (можливо, близько сімдесяти) польських родин із Мазовії закупили у місцевих власників Мікуловських частину лісу поблизу села Грушівка, де заснували поселення Засмики. У другій половині 1943 року - першій половині 1944 року село стало базою формування 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової, яка пізніше вийшла із Засмик, а польське населення репатріювали до Польщі. Нині Засмики є частиною невеликого села Грушівка, в якому проживає менше двох сотень мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Ковелі і своєї святині не мали. 1927 року в Засмиках сформували самостійну парафію, виділивши її із ковельської, та, ймовірно, розпочали будівництво свого костелу (можливо, при цьому послуговувались тимчасовою каплицею).

45070 Голоби,
вул. Грушевського, 2

У Голобах було укріплене давньоукраїнське городище, яке знищили татаро-монголи в ХІІІ столітті. Пізніше в документах Голоби вперше згадуються 1434 роком, а також у 1545, 1570 і 1577 роках. 1795 року тут проживало 615 жителів, 1900 року - 1517, нині - - понад 4 тисячі мешканців. У 1940-1957рр. Голоби були райцентром, 1957 року стали селищем міського типу.

Ще 1700 року у Голобах розпочалось спорудження костелу коштом місцевого власника Стефана Ярузельського, проте 1708 року шведи його знищили разом із поселенням за те, що голобчани чинили їм опір. Сучасний бароковий мурований храм на місці зруйнованого збудував у 1711-1718 роках наступний власник Йосиф Ярузельський (у деяких схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії в якості дати спорудження подають 1628 чи 1728 роки).

45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Перший костел в Горохові під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста постав коштом власників міста родини Сангушків 1619 року та був консекрований у 1626 році єпископом Луцьким Станіславом Лубенським. Його замінила 1718 року нова святиня (за кошти Йоанни Вєльгорської), консекрована 1727 року єпископом Київським Самуелем Ожгою, але вона згоріла 24 травня 1802 року. У 1808 році черговий власник міста Валерій Стройновський збудував новий мурований храм, який консекрував цього ж року єпископ- коад'ютер Луцький Ієронім Стройновський. Парафія у середині 30-х років минулого налічувала майже три з половиню тисячі вірян, які проживали у Горохові та ще чотирьох десятках навколишніх населених пунктах, і обслуговувалась двома священиками Олександрами - оо. Пузиревичем (настоятель) та Іваніцьким.

45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

44500 Камінь-Каширський,
пров. Народів, 8,
+380 (3352) 346-22

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла, проте 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. Повністю перебудований у 1830-1837 роках храм після ІІ світової війни використовувався радянською владою у виробничих потребах.

44500 Камінь-Каширський,
вул. Народів, 6

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла коштом Адама Сангушко. У 1648 році храм та монастир було спалено під час козацько-польської війни, проте їх відновили. 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. У 1830-1837 роках костел було повністю перебудовано, консекрував святиню 1858 року єпископ Каспер Боровський.

44500 Камінь-Каширський

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс, а також приблизно у цей же час чи навіть раніше поряд на цвинтарі збудували муровану каплицю. Ймовірно, що саме нею послуговувалась парафія, коли у 1830-1837 роках здійснювалась перебудова костелу св. Архангела Михаїла.

44612 Карасин

Село Карасин вважається заснованим у першій половині XVI століття, зокрема, згадується у 1539, 1566, 1577 і 1583 роках. На початку ХХ століття тут проживало понад тисячу мешканців, нині ж село має лише трохи більше семи сотень осіб. Входило до Маневицького району, а від 2020 року є частиною Камінь-Каширського.

Католики латинського обряду Карасина належали до парафії Преображення Господнього у Маневичах. Свою святиню (дерев'яну) вони отримали лише наприкінці 30-х - на початку 40-х років ХХ століття завдяки сприянню маневицького настоятеля о. Болеслава Ястжембського.

45514 Кисилин

Перша писемна згадка про Кисилин (Киселин) датується 1451 роком, згадується також у 1545, 1570 і 1589 роках, вважався містечком. У Російській імперії був центром волості. 1870 року у містечеку проживало 598 мешканців, на початку ХХст. - понад 1400, 1906 року - 1556, 1921 року - 458, нині село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Локачинського району, а 2020 року увйшло до Володимирського.

Перший костел в Кисилині постав у 40-х - 50-х роках XVIIст., коли існуючий у містечку мурований місцевим власником Юрієм Чаплич-Шпанівським аріанський збір за вироком Люблінського трибуналу зачинили та переробили на католицький храм.