44810 Луків,
вул. Грушевського

Перші письмові згадки про Луків (тоді - село Лукове) датуються 1510, 1537 і 1551 роками. У 1557р. поселення отримало магдебурзьке право. За прізвищем власника Мацейовського було перейменоване на Мацеїв і під цією назвою містечко згадується вже 1564 року. У 1838 році тут проживало майже 2000, 1860 року - 1879, на початку ХХст. - понад 2800, 1921 року - 2977, нині - менше 3000 осіб. У 1940р. Мацеїв став селищем (міського типу) та райцентром району, а 1946 року його перейменували на Луків, який у 1959р. увійщов до Турійського району, а 2020 року - до Ковельського.

У 1870 році царська влада зачинила костел свв. Станіслава єп. мч. і Анни у Мацеєві, передавши його православним, а в 1886-1891 роках місцевому власнику Франциску Мйончинському довелось продати свій маєток разом із палацом православному монастирю для православної духовної семінарії, яка після адаптації будівель запрацювала вже 1894 року (приблизно тоді ж було знищено каплицю-усипальницю Мйончинський в парку).

44810 Луків,
вул. Тараса Шевченка

Перші письмові згадки про Луків (тоді - село Лукове) датуються 1510, 1537 і 1551 роками. У 1557р. поселення отримало магдебурзьке право. За прізвищем власника Мацейовського було перейменоване на Мацеїв і під цією назвою містечко згадується вже 1564 року. У 1838 році тут проживало майже 2000, 1860 року - 1879, на початку ХХст. - понад 2800, 1921 року - 2977, нині - менше 3000 осіб. У 1940р. Мацеїв став селищем (міського типу) та райцентром району, а 1946 року його перейменували на Луків, який у 1959р. увійщов до Турійського району, а 2020 року - до Ковельського.

У 1814 році на цвинтарі парафії свв. Станіслава єп. мч. і Анни у Мацеєві збудували муровану каплицю коштом Теклі Скоморовської (з Балабанів) після смерті її мужа Франциска. Ця святиня згадується, принаймні, від 1849 року аж до ліквідації мацеївської парафії у 1870 році. 1864 року була довжиною лише 20 ліктів, мала купол, покритий бляхою, та єдиний вівтар із образом Святої Родини.

44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

44600 Маневичі,
вул. Галана, 126,
+380 (3376) 220-12

Поселення виникли 1892 року як залізнична станція під час будівництва залізниці Ковель-Сарни поблизу села Маневичі, яке нині називається Прилісним. 1940 року Маневичі отримали статус селища міського типу та районного центру. Проживає тут майже 13 тисяч мешканців.

Парафія в Маневичах під титулом Преображення Господнього була утворена 1923 року, а парафіальною святинею служила дерев'яна каплиця поблизу залізниці, побудована у 1915 році для військових (у 1922-1926 роках її добудували). У 1933-1937 роках за настоятеля о. Болеслава Ястшембського коштом парафіян було споруджено новий мурований костел.

45080 Мельниця

Мельниця вважається заснованою 1245 роком, а в Іпатіївському літописі в період з 1247 по 1288 роки згадується аж вісім разів. Тут було давньоукраїнське городище. Із XIV століття - вже містечко, яке значно пізніше стало селом. 1870 року у Мельниці проживало 420 осіб, 1885 року - 768, 1897 року - 2588, 1906 року - 2262, 1929 року - 2400, нині ж - менше шести сотень мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Мельниці збудували 1704 року коштом місцевого власника Людвіка Манецького. 9 жовтня 1705 року цей храм консекрував під титулом св. Йосифа Обручника i Пресвятої Діви Марії єпископ-ординарій Луцький Олександр Виговський. Один із бічних вівтарів святині містив чудотворний образ Матері Божої, який, за легендою, пов'язаний із битвою з турками під Віднем. Невдовзі у Мельниці постала парафія, до якої 1726 року належало чотирнадцять сіл.

45652 Несвіч

Перша згадка про Несвіч датується 10 травня 1444 року, проте як на його території, так і навколо виявлені рештки городищ та поселень не тільки давньоукраїнських, але й навіть раніших слов'янських періодів та культур. Село неодноразово згадується у XVII столітті. На початку ХХст. тут проживало понад 1100 мешканців, нині - трохи більше семи сотень осіб.

Перший костел святого Матвія, Апостола, у Несвічі постав у 1612-1618 роках коштом місцевого власника Матвія Стемпковського, а парафія ним фундована 11 грудня 1618 року. Вважається, що це був бароковий мурований храм, який 1802 року добудували та розширили завдяки Антонію Соболевському та Янові Маєвському (за іншою, менш переконливою інформацією, перша святиня була дерев'яною і згоріла, а мурованою - лише друга).

454?? Нововолинськ

Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.

Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).

45263 Олика,
вул. Шевченка, 1,
+380 (3365) 953-51

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Костел було споруджено у 60-х роках XV століття коштом литовського гетьмана Петра Івановича «Білого» Монтигеродовича, хоча у джерелах подаються також як більш ранні дати його будівництва - від 1415 року, так і більш пізні (наприклад, 1550 рік). Якийсь час з 1565 року святиня була протестантським храмом. У 1612 році її перебудували.

45263 Олика

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел на цьому місці збудував у 1588 році Станіслав Радзивілл. Новий мурований храм було споруджено у 1635-1640 роках коштом Альбрехта Радзивілла на взірець римського храму Іль-Джезу за проектом італійців Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна за участі скульпторів Мельхіора Ерленберга і Міхала Германуса. У 1640 році костел консекрував єпископ Андрій Гембіцький, а через рік храм підняли до рангу колегіального. Із жовтня 1803 року його кустошем служив майбутній Луцько-Житомирський єпископ Михайло Пивницький.

Островки

Вважається, що село Островки (Островок) заснували у XVII столітті переселенці із Мазовії, які протягом наступних століть ревно зберігали свою етнічну та релігійну самобутність. 1906 року тут проживало 481 мешканців, на початку ІІ світової війни - 664, проте після нападу вояків УПА село перестало існувати, його терени перетворились на поля, луки і ліси.

У 1720 році в Островках збудували перший дерев'яний костел cв. Андрія Апостола коштом Ізабелли Канської. Проте одна Ізабелла Канська померла вдовою у Волі Островецькій аж 1847 року, можливо фундаторкою була якась інша Ізабелла Канська, що жила майже на століття раніше.