45535 Новий Загорів

Поселення Новий Загорів, яке ще навіть наприкінці ХІХст. називалось також Воля Загорівська, вважається заснованим 1567 року, хоча православний монастир на цих теренах існував, принаймні, від 1492 року, а, можливо, навіть від ХІІІ століття. У 90-х роках ХІХст. тут проживало приблизно дві з половиною сотні мешканців, нині - понад півтисячі осіб. Село входило до Локачинського району, а 2020 року стало частиною Володимирського.

У 60-х - 70-х роках XVI століття коштом місцевих власників Петра Загорівського та його дружини Федори (із Сангушків) було збудовано православну чернечу муровану церкву замість дерев'яної, спорудженої значно раніше. У першому двадцятилітті XVIIIст. (ймовірно, 1719 року) монастир прийняв унію, а в 80-х роках нові власники Чацькі завершили повну перебудову церкви Різдва Богородиці у бароковому стилі. У 1788р. до неї разом із монашими келіями прибудували 'теплий' храм Трьох Святих.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.