44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

44500 Камінь-Каширський,
пров. Народів, 8,
+380 (3352) 346-22

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла, проте 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. Повністю перебудований у 1830-1837 роках храм після ІІ світової війни використовувався радянською владою у виробничих потребах.

44500 Камінь-Каширський,
вул. Народів, 6

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла коштом Адама Сангушко. У 1648 році храм та монастир було спалено під час козацько-польської війни, проте їх відновили. 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. У 1830-1837 роках костел було повністю перебудовано, консекрував святиню 1858 року єпископ Каспер Боровський.

44500 Камінь-Каширський

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс, а також приблизно у цей же час чи навіть раніше поряд на цвинтарі збудували муровану каплицю. Ймовірно, що саме нею послуговувалась парафія, коли у 1830-1837 роках здійснювалась перебудова костелу св. Архангела Михаїла.

44612 Карасин

Село Карасин вважається заснованим у першій половині XVI століття, зокрема, згадується у 1539, 1566, 1577 і 1583 роках. На початку ХХ століття тут проживало понад тисячу мешканців, нині ж село має лише трохи більше семи сотень осіб. Входило до Маневицького району, а від 2020 року є частиною Камінь-Каширського.

Католики латинського обряду Карасина належали до парафії Преображення Господнього у Маневичах. Свою святиню (дерев'яну) вони отримали лише наприкінці 30-х - на початку 40-х років ХХ століття завдяки сприянню маневицького настоятеля о. Болеслава Ястжембського.

Кошище

Колонія Кошище раніше існувала південніше сіл Семки і Матейки, а нині є лісовим масивом. У 1921 році тут проживало понад дві сотні мешканців - майже всі були поляками. У 1915 році через Кошищі кілька місяців проходила лінія фронту І світової війни, тоді там загинуло та було поховано кілька десятків польських легіонерів, які воювали із московітською армією. До 2020 року місцевість входила до Маневицького району.

Католики латинського обряду колонії Кошище становили практично все її населення та належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у розташованих західніше Колках. Невеличка мурована каплиця на місцевому цвинтарі, де знайшли свій вічний спочинок польські легіонери, постала у першій половині 30-х років XX століття.

44200 Любешів,
вул. Незалежності, 95

Перша писемна згадка про Любешів від 18 вересня 1484 року. У 1693 році поселення отримало статус містечка. А 18 січня 1940 року було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів. Проживає у ньому майже 5800 мешканців.

У 1756 році родина власників Любешева Чернецьких склала пожертвування на осередок оо.-капуцинів, які прибули 5 травня цього ж року до Любешева. Єпископ Антоній Воллович 15 серпня 1756 року освятив наріжний камінь під будівництво храму і монастиря, яке розпочалось 1761 року. Спорудження припинилось у 1774 році, коли помер фундатор Ян Чернецький, і завершилось аж у 1786 році, коли єпископ Ян Каховський освятив храм під титулом св. Франциска Асизького.

44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

44600 Маневичі,
вул. Костельна, 12-Б,
www: parafiamaniewicze.wixsite.com/uk...,
f.b.: parafiamaniewicze

Село Маневичі, поблизу якого наприкінці XIX - на початку XX століть виникло поселення з такою ж назвою (як залізнична станція під час будівництва залізниці Ковель-Сарни), відоме у документах, принаймні, від 1570 року і в 1964 році було перейменоване на Прилісне. Поселення ж Маневичі згодом стало містечком, яке 1940 року отримало статус селища (міського типу) та районного центру (до 2020 року). Проживає тут менше 12 тисяч мешканців.

Першою святинею створеної 25 січня 1923 року парафії Преображення Господнього у Маневичах була перебудована на костел дерев'яна каплиця на кладовищі поблизу залізниці, де поховали солдат австро-угорської та німецької армій І світової війни, а також польських легіонерів. Проте станом на 1931 рік вона нараховувала майже 2600 вірних та стала надто малою для такої великої кількості парафіян.

44600 Маневичі

Село Маневичі, поблизу якого наприкінці XIX - на початку XX століть виникло поселення з такою ж назвою (як залізнична станція під час будівництва залізниці Ковель-Сарни), відоме у документах, принаймні, від 1570 року і в 1964 році було перейменоване на Прилісне. Поселення ж Маневичі згодом стало містечком, яке 1940 року отримало статус селища (міського типу) та районного центру (до 2020 року). Проживає тут менше 12 тисяч мешканців.

Практично всі мешканці у селі Маневичі-Прилісне (ймовірно, за винятком родини їх власників) були українцями, тому про належність цього села у XIXст. і раніше до якоїсь римсько-католицької парафії не йдеться. І лише пізніше, з утворенням поселення навколо залізничної станції Маневичі тут оселились римо-католики. Проте перша каплиця (дерев'яна) постала лише 1915 року на кладовищі поблизу залізниці, де були поховані солдати австро-угорської та німецької армій І світової війни, а також польські легіонери.