45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 20

Берестечко, яке виникло як передмістя древнього міста Перемиля, відомого у джерелах з 1 червня 1097 року, згодом стає самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право. Нинішній статус міста - з 1940 року. Населення - менше двох тисяч мешканців.

У 90-х роках ХХ століття частково зруйнований радянською владою костел Пресвятої Трійці віддали греко-католикам. 9 квітня 1996 року було зареєстровано місцеву громаду римо-католиків, яка послуговується відремонтованою зусиллями о. Людовика Камілевського каплицею на зруйнованому парафіяльному цвинтарі, спорудженою 1854 року як гробівець Рациборських.

45765 Берестечко

Берестечко, яке виникло як передмістя древнього міста Перемиля, відомого у джерелах з 1 червня 1097 року, згодом стає самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право. Нинішній статус міста - з 1940 року. Населення - менше двох тисяч мешканців.

У 1711–1733 роках на місці старого дерев’яного костелу св. Андрія Апостола оо.-тринітаріїв середини XVII століття було споруджено коштом місцевого власника Томаша Карчевського пізньобароковий мурований храм Пресвятої Трійці, який консекрував єпископ Каспер Цецішовський 1801 року (оснащення храму коштом чергового власника Яна Замойського тривало до 1765 року). Костел мав 8 вівтарів, був оздоблений картинами та фресками художників о.-тринітарія Йозефа Прехтля та Кармароні (Кармоччі).

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Перший костел в Горохові під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста постав коштом власників міста родини Сангушків 1619 року та був консекрований у 1626 році єпископом Луцьким Станіславом Лубенським. Його замінила 1718 року нова святиня (за кошти Йоанни Вєльгорської), консекрована 1727 року єпископом Київським Самуелем Ожгою, але вона згоріла 24 травня 1802 року. У 1808 році черговий власник міста Валерій Стройновський збудував новий мурований храм, який консекрував цього ж року єпископ- коад'ютер Луцький Ієронім Стройновський. Парафія у середині 30-х років минулого налічувала майже три з половиню тисячі вірян, які проживали у Горохові та ще чотирьох десятках навколишніх населених пунктах, і обслуговувалась двома священиками Олександрами - оо. Пузиревичем (настоятель) та Іваніцьким.

45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

45200 Ківерці,
вул. Бойка, 6,
+380 (3365) 323-42

У 1870-1873 роках між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а за 7 км від села Ківерці (тепер Прилуцьке) спорудили станцію з однойменною назвою. Статус міста Ківерці отримали 1951 року. Населення - понад 14 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Луцьку. Лише 1923 року у Ківерцях заснували парафію (тут була невеличка дерев'яна каплиця). У 1929-1933 роках коштом парафіян та завдяки зусиллям останнього передвоєнного пароха о. Тадеуша Бончковського було споруджено сучасний мурований костел, який консекрував єпископ Адольф Шельонжек. У 1946-1991 роках приміщення храму використовувалось у господарських потребах, а згодом його почали перебудувули на спортивний зал. 1991 року основну частину колишнього костелу передали православній громаді Київського патріархату.