59000 Сторожинець,
вул. Шевченка, 30,
+380 (3735) 244-65,
f.b.: groups/sancta.anna

Перша писемна згадка про Сторожинець датується 18 лютим 1448 року, згадується також 1476 року. Від 1854 року був містечком та центром повіту, а 21 травня 1904 року став містом. 1869 року тут проживало 4350 мешканців, 1880 року - 5139, у тому числі 1993 німців і 800 українців, 1930 року - 8695, з них 1017 були поляками, 853 - українцями і 655 - німцями, нині місто має близько 14 тисяч осіб. У 1940-2000рр. було райцентром, а зараз входить до Чернівецького району.

У 1794 році у Сторожинці було споруджено дерев'яну святиню. Від 20-х - 30-х років ХІХ століття місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Красній, їх чисельність у середині цього століття становила близько двох з половиною сотень. Саме тоді і постала у містечку чергова дерев'яна каплиця.

60435 Тереблече,
вул. Головна

Вперше село Тереблече (Теребляч) згадується 11 березня 1446 року, потім - у 1508 році. Переважна більшість селян була румунами. В австрійські часи у селі та поблизу оселились польські (гуралі), яких інколи називають словацькими, та німецькі (шваби) колоністи. На початку 90-х років ХІХст. румунська частина села мала понад 2300 мешканців, а німецька - близько 1100. У 1953р. поселення об'єднали в одне під назвою Порубне, якому 1995 року повернули історичну назву. Нині тут проживає понад 3100 мешканців. До 2020 року село входило до Глибоцького району.

Римо-католицька громада села, яка складалась із польської та більш численної німецької спільнот, належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті, який нині є територією Румунії. В середині ХІХст. їх було понад чотири сотні, а на початку 80-х років - півтисячі осіб. Саме тоді завдяки серетському настоятелю о. Марцелію Хмурі у Тереблечому вдалось збудувати каплицю.

60311 Топорівці,
вул. Топорівська

Село Топорівці вперше документально згадується 1412 року, проте вважається заснованим раніше. На початку 90-х років ХІХ століття тут проживало понад 4400 мешканців, нині воно має приблизно таку ж кількість населення. До 2020 року входило до Новоселицького району.

Католики латинського обряду Топорівців належали до парафії св. Яна Непомуцького у Боянах. В середині ХІХ століття їх чисельність становила близько шести десятків, наприкінці цього століття перевищила 120 осіб, а перед І світовою війною майже досягла 180 вірян. Саме тоді тут і розпочали будівництво своєї святині.

59210 Вашківці,
вул. Тараса Шевченка, 24

Перша документальна згадка про поселення датується 1431 роком, згадується також у 1433 і 1435 роках. На початку XIXст. Вашківці стають центром судової округи, а з 1903 року - містом, центром новоутвореного повіту. На початку 90-х років XIXст. тут проживало лише близько 640 мешканців, 1930 року - вже 6354, нині місто має понад 5400 осіб. До 1962 року було райцентром.

Капеланію у Вашківцях було засновано 1784 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії вона подається лише від 1814 року, коли її адміністрував о.-бернардинець Хризостомус Ганбаум, маючи під своєю душпастирською опікою близько трьох сотень вірян. І далі тут теж продовжували служити францисканці. Схематизм 1862 року вперше вказує вашковецький мурований костел, датуючи його консекрацію 1826 роком.

59052 Великий Кучурів,
вул. Головна, 49а

Перша документальна згадка про село датується 1422 роком. Від 1552 року було власністю православного монастиря, проте 1782 року австрійська влада передала його релігійному фонду. На початку 80-х років XIXст. згадується як велике село (понад 77700 мешканців), яке наприкінці цього століття - на початку наступного вже вважалось містечком. 1900 року тут проживало 9414 жителів (7231 українців, 1574 румунів, 512 німців і євреїв, 97 поляків), 1914 року - 9768, нині село має понад 7100 осіб. До 2020 року входив до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду села Кучурмаре завжди належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько сотні вірян, а наприкінці цього століття зросла до двох з половиною сотень. Тоді тут і розпочали спорудження власної святині.

59324 Витилівка

Витилівка вважається заснованою у XIVст., проте перша письмова згадка про неї датується 1504 роком. У 1881 році тут проживало 557 мешканців, нині село має понад тисячу осіб. До 2020 року входило до Кіцманського району.

Католики латинського обряду Витилівки належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Кіцмані. В середині XIX століття їх чисельність становила близько трьох десятків вірян, а наприкінці цього століття вже перевищила дев'ять десятків. І своєї святині у селі вони не мали.

59200 Вижниця,
вул. Лук’яна Кобилиці, 10

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у 1501 році). 1855 року містечко стало повітовим центром. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 4300 мешканців, 1900 року - близько чотирьох з половиною тисяч, 1910 року - 5216, у тому числі 573 українців і 238 поляків, нині ж його населення - приблизно 3800 осіб. Від 1904 року (чи навіть раніше) є містом, із 1940 року - районний центр.

У схематизмах Львівської архідієцезії із 50-х років XIXст. датується заснування капеланії у Вижниці 1812 роком, проте ще навіть 1819 року вони не містять згадки про неї, а вперше її подають не пізніше 1831 року, коли її адміністрував настоятель парафії парафії Пресвятого серця Ісуса у Кутах о. Христофор Абрахамович, опікуючись понад двома сотнями вірян, півсотні яких проживали у Вижниці, а решта - в навколишніх селах.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1782 році тут проживало 1035 жителів, 1866 року - 2622, принаймні, у 90-х роках XIXст. вже вважалась містом із населенням понад три з половиною тисяч мешканців (переважно українців), нині має понад 7700 осіб. У 1905 році стала центром повіту, у 1940-2020 роках була районним центром.

Початок парафіяльного життя у Заставній нагадує кіцманську парафію Воздвиження Святого Хреста. Тут також 1812 року заснували капеланію, проте, як і в Кіцмані, її, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, обслуговуючи понад півтисячі вірних, з яких лише шість десятків проживало у Заставній. Як і в Кіцмані, заставнівський мурований костел збудували та консекрували (правда, під титулом cвв. Апп. Петра і Павла) 1826 року, проте тут також у першій половині 30-х років продовжували служити настоятелі інших парафій (зокрема, садгорський о. Франциск Ріхтер).

60307 Зелений Гай

Зелений Гай (колишня назва Легучени-Тевтул) у документах вперше згадується 1754 роком. У 1946 році до села приєднали Голубівку, а пізніше ще й Гоголину. Нині проживає у селі майже 1900 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуки у Боянах. Наприкінці ХІХ століття їх чисельність сягала сотні вірних, а перед І світовою війною їх чисельність становила півтори сотні. Раніше тут не було римсько-католицької святині.