77146 Більшівці,
вул. Івана Франка,
+380 (3431) 611-44,
f.b.: 385214355167863

Більшівці (Богушівці) 24 березня 1402р. подаровані архієпископу Львівському Якову Стрепі, у документах згадуються також 8 березня 1408р. та 12 березня 1436р. 1590 року отримали статус містечка. У 1880р. мали 3500 мешканців, з яких 1000 були греко- і 500 римо-католиками, а 1939 року - 3900 (1850 українців-греко-католиків, 200 українців-римо-католиків, 400 поляків). У 1940р. стали селищем міського типу та до 1963р. були районним центром, потім увійшли до Галицького району, а 2020р. - до Івано-Франківського. Населення - майже 2 тисячі мешканців.

У замковій каплиці в Богушівцях місцевий власник Мартин Казановський помістив образ Матері Божої з Дитятком, виловлений (за легендою) 1620 року у Дністрі перед успішною битвою з переважаючими силами татар. Цю ікону оточили великою шаною та коштом Казановського швидко збудували для неї перший костел, до якого вже 20 березня 1624 року внесли чудотворний образ, а новоспоруджений храм віддали кармелітам (монастир для них Казановський фундував ще 23 лютого 1623 року). Тоді ж костел було проголошено дієцезіальним санктуарієм.

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

77701 Богородчани,
вул. Шевченка, 61,
f.b.: 100075647123316

Богородчани (перша згадка в документах датується 3 січня 1441 роком, згадуються також 1485 року), ймовірно, у першій чверті XVIIст. стали містом. У 1786р. тут проживало лише 1134 мешканців, у 70-х - 80-х роках ХІХст. - близько 4600, з них приблизно 1790 греко- і 800 римо-католиків, 1900 року - 4706, 1910 року - 4378, у тому числі 1647 укрaїнців, 795 поляків i 6 німців, нині - понад 8200 осіб. У 1854-1932рр. містечко було центром повіту, у 1940р. стало селищем міського типу і центром району, а 2020 року увійшло до Івано-Франківського району.

6 лютого 1691 року власниця містечка Констанція Потоцька, отримавши ще рік тому, 15 січня дозвіл архієпископа Константина Ліпського, підписала фундаційний акт заснування у Богородчанах монастиря оо.-домініканців та парафії. Вже 1708 року мурований (а не дерев'яний, як подають деякі джерела) костел був не тільки повністю викінченим, але й мав вже багате оснащення, проте монастир збудували справді дерев'яним.

77065 Букачівці

Букачівці уперше письмово згадуються у 1438р., 1489 року отримали магдебурзьке право, поновлене 12 березня 1510 року. У 1880р. тут було 1840 мешканців, у тому числі 501 греко- і 280 римо-католиків, 1939 року - 3850, з них - 1480 поляків і 1220 українців, нині ж - понад 1200 осіб. У 1932-1934рр. Букачівці стали селом, а 1940 року - селищем міського типу. У 1939-1959рр. були районним центром, потім входили до Рогатинсько району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

З кінця XVI століття у Букачівцях існувала римсько-католицька святиня (можливо, це вже була замкова каплиця з одним вівтарем з образами Матері Божої і Христа Розіп'ятого), яка пізніше фігурувала у складі різних парафій. У 1747 році завдяки власнику міста Франциску Лущевському було споруджено невеликий дерев'яний костел Всіх Святих та засновано парафію, а замкову каплицю розібрали.

77065 Букачівці

Букачівці уперше письмово згадуються у 1438р., 1489 року отримали магдебурзьке право, поновлене 12 березня 1510 року. У 1880р. тут було 1840 мешканців, у тому числі 501 греко- і 280 римо-католиків, 1939 року - 3850, з них - 1480 поляків і 1220 українців, нині ж - понад 1200 осіб. У 1932-1934рр. Букачівці стали селом, а 1940 року - селищем міського типу. У 1939-1959рр. були районним центром, потім входили до Рогатинсько району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Цвинтар парафії Всіх Святих у Букачівцях було закладено не пізніше 1827 року, про що свідчить дата на могильній плиті одного із найстаріших захоронень. Мурована каплиця на цьому кладовищі постала, ймовірно, не пізніше середини цього століття, оскільки вже наприкінці століття знадобився її ремонт, який, втім, виявився недостатнім, бо вже на початку ХХ століття каплицю знову ремонтували.

77111 Бурштин,
вул. С. Бандери, 64

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

На початку 30-х років XVIІІ століття у Бурштині коштом місцевої власниці Софії із Сенявських було споруджено дерев'яний костел. 9 вересня 1740 року черговий власник міста Павло Бенуа підписав акт заснування монастиря оо.-тринітаріїв, котрі мали здійснювати тут душпастирство. 1741 року архієпископ Миколай Вижицький під час візитації описав цей храм, як досить великий і пристойно побудований, але ще не повністю завершений.

77111 Бурштин,
вул. С. Бандери

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

У 1813 році тодішній власник Бурштина Ігнатій Скарбек збудував на кладовищі місцевої парафії Пресвятої Трійці муровану каплицю-усипальницю. Станом на 1822 рік храм вже мав вівтар, над яким висіло розп'яття. У 1822 році в ніші ззовні святині вмонтували пам’ятник із скульптурою Ісуса Христа, двома ангелами та викарбуваним надписом на честь померлих дружини Людвіки і дочки Целестини фундатора каплиці (ймовірно, авторства відомого віденського скульптора Антона Шімзера, який від 1812 року аж до смерті 1838 року жив і працював у Львові).

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

78021 Вікняни

Вперше у документах село згадується 3 квітня 1441 року. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 1300 мешканців (понад 700 греко- і близько 600 римо-католиків), 1939 року - 1460, нині ж село має приблизно вісім сотень осіб. З радянських часів до 1993 року називалось Білогіркою. Входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХст. їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, а коли у 70-х роках майже досягла шести сотень, то до Вікнян 1876 року перевезли збудований 1721 року тлумацький дерев'яний костел, який у містечку замінили мурованим. Протягом кількох років його було змонтовано (в дещо зміненому стані), впорядковано та освячено під титулом св. Варфоломія.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) св. Марії Магдалини існував у Галичі з 1367 року, наступним стала церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком. У 1427 році парафія отримала суттєве збільшення свого фінансово-майнового забезпечення, а новий мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії було збудовано у 1710-1780 роках.