78233 Боднарів

Боднарів до 1940 року був Боднарівкою. Заснували його 1799 року як присілок села Середній Майдан. Близько 1880 року на південній околиці Боднарівки, заселеною переважно українцями, постала колонія польських переселенців, яку називали Боднарівкою Польською чи Новою. Нині село є найменшим у Коломийському районі (не путати із Боднаровим Калуського району) та має лише півсотні мешканців.

Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. Вже через вісім років після заснування польської колонії, 1888 року у Боднарівці (причому, не у самій колонії, а в селі) коштом землевласників Юстина Марцелія, Віктора Мрозовецького та інших вірян було збудовано філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1905 року.

78238 Богородичин

У першій документальній згадці 1436 року поселення називається Бродачином. Пізніше ця назва переросла у сучасну. Наприкінці 30-х років тут проживало майже 1600 мешканців, з них - 770 поляків, 200 з яких було переселено у міжвоєнний період. Нині у Богородичині менше півтисячі селян.

Місцеві римо-католики, майже половину яких становили українці, належали до парафії св. Архангела Михаїла у Хотимирі. Перша філіальна каплиця у селі постала 1855 року, а 1882 року її замінила інша святиня, збудована коштом вірян та місцевого власника Антонія Шадбея. 1904 року її було відреставровано.

78255 Ценява

У документах село Ценява вперше згадується 1714 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало більше тисячі мешканців, з яких половина була римо-католиками, нині ж чисельність населення складає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Коли їх кількість майже досягла семи сотень, у Ценяві 1902 року постав комітет будівництва костелу, завдяки зусиллям якого вже 1904 року на земельній ділянці, подарованій місцевим власником Константином Сівецьким, розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян Коломиї та Ценяви, а також з дотацій владних інституцій. Будівництво за спрощеним типовим проектом архітектора Тадеуша Обмінського на 400 осіб здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

78112 Чернелиця

Чернелиця відома у документах із XV століття як Черлениця, а в другій половині XVI століття стала містом. 1940 року її позбавили статусу містечка, проте вона стала центром району, який 1957 року ліквідували. Належала до Городенківського району, а тепер - до Коломийського. Проживає у селі близько 1600 мешканців (1939 року було понад 3700).

Станом на 1661 рік, коли місцеві власники Чарторийські фундували спорудження мурованих костелу та монастиря для домініканців (та їх утримання), у Чернелиці вже була дерев'яна каплиця, яку вони теж віддали ченцям. Ця фундація 25 жовтня 1662 року отримала підтвердження архієпископа Львівського Яна Тарновського та 17 травня 1663 року - короля Яна Казимира. Спорудження костельно-монастирського комплексу тривало недовго. Принаймні, вже 1669 року храм було збудовано, а 1772 року - освячено (отримав він титул св. Архангела Михаїла).

78252 Джурків

Поселення, яке називалося Боярщина, пізніше - Луги, потім - Жюрков і нарешті - Джурків, відоме у документах із 1398 року як Жюрков. У 1939 році село мало 2870 мешканців, з них 2640 українців (1630 греко-католиків і 1010 римо-католиків), 150 поляків та 80 євреїв, нині ж тут проживає понад 1300 селян.

Спочатку католики латинського обряду Джуркова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яку обслуговували бернардини. В середині 80-х років XIX століття у селі збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1876 року. У 1901 році Джурків отримав парафіяльну експозитуру, яку 1909 року дозволили піднести до рангу парафії, проте відбулось це лише у 1925 році. У 1932 році парафіяльний храм грунтовно відремонтували.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.

78225 Грабич

Село існувало на карті Боплана 1650 року, проте в документах згадується із 80-х років XVIII століття. За переказами, виникло внаслідок переселення селян з Австрії, Польщі та Центральної України. 1880 року тут проживало 530 мешканців, у тому числі близько 300 римо- і 230 греко-католиків, на початку ХХ століття більшість населення становили поляки, нині ж село має менше шести сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. У 1872-1873 роках у Грабичі коштом вірян та, можливо, місцевого землевласника Францішка Щепанського було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, в якій отинійські душпастирі іноді звершували богослужіння.

78260 Гвіздець,
вул. Шевченка, 8,
www: hvizdets.blogspot.com

Груднем 1373 року датується перша документальна згадка про Гвіздець, який вже на той час був значним поселенням (виходить, заснування його мало б відбутись раніше), наступна - 1375 роком. У 1540 році Гвіздець отримав магдебурзьке право, а 1785 року - статус міста, який раніше було втрачено. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1962 роках був навіть райцентром). Населення - понад 1900 мешканців.

Місцева парафія постала 1475 року коштом Яна Прокоповича із Гвіздця спочатку у сусідніх Остапківцях, а лише потім була перенесена у Гвіздець. І відбулось це не пізніше 1615 року, бо саме тоді костел (дерев'яний) у Гвіздці згадується як знищений татарами. Наступна інформація про парафію датується вже 1710 роком.

78231 Голосків

Село вже було на карті Боплана 1650 року, проте першою згадкою про нього вважається 1741 рік, коли тут 4 жовтня народився відомий польський поет Францішек Карпінський (йому та його матері-породіллі у цей день зберіг життя Олекса Довбуш під час нападу на маєток Карпінських). У 1880 році у Голоскові проживало 960 мешканців, з яких лише 15 були римо-католиками, нині ж воно має понад 1300 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. У 1895-1896 роках, коли їх чисельність за рахунок оселених у Голоскові і Глибокій місцевим власником Вікентієм Добровольським на початку 80-х років поляків-мазурів збільшилась до шести сотень вірних, на місці, де колись був будинок Карпінських, їхніми зусиллями було споруджено каплицю. Її металевий скелет, виготовлений на фабриці Е. Бредта в Отині, закупили 1894 року на львівській виставці, стіни ж залили бетоном.

78100 Городенка,
вул. Володимира Великого, 1

Уперше в літописах Городенка згадується 1195 року. У XVст. тут збудували замок, а 13 лютого 1668 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року тут проживало понад 5 тисяч мешканців, 1870 року - 8824, у тому числі 4726 греко- і 857 римо-католиків, 1900 року - 11613, 1921 року - 10054, у тому числі 5390 українців і 1571 поляків, 1939 року - 14 тисяч, нині - 9 тисяч осіб. З автрійських часів місто було центром повіту, з радянських - райцентром, а від 2020 року входить до Коломийського району.

Спочатку римсько-католицька парафія була заснована у містечку Михальче, яке у XV-XVII століттях було вагомішим за Городенку (до неї і належали городенківці). На початку XVII століття у Городенці вже була своя святиня (дерев'яна), яка згадується серед знищених під час турецько-татарських нападів 1618-1621 років. Черговий городенківський дерев'яний храм занотовано 1721 року.