77121 Слобода
Поселення Стасьова Воля (так до 1956 року називалось село Слобода) вважається заснованим 1713 року. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців.
Місцеві римо-католики, чисельність яких наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть становила від однієї до двох сотень, належали до парафії Пресвятої Трійці у Бурштині. Після Першої світової війни у селі збудували філіальну муровану каплицю.
Після 1945 року радянська влада використовувала її як колгоспний склад. Після повернення святині 1993 року католики латинського обряду нею послуговуються як костелом Христа Царя, яким і сьогодні опікуються дієцезіальні священники із Бурштина.
78278 Слобода
Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.
Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.
48440 Сороки
Із стародавніх документів відомо, що село Сороки було засноване 15 грудня 1373 року. Воно також згадується у документах 1 січня 1457 року та 5 жовтня 1475 року. Нині у Сороках проживає понад тисяча мешканців, а належали вони до Городенківського району (тепер - Коломийський).
Ще наприкінці XVIII століття тут було лише дві родини римо-католиків, проте вже 1873 року їх чисельність становила майже 170 осіб. Саме тоді у Сороках коштом цих парафіян та при фінансовій допомозі з бернардинської парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, до якої вони належали, збудували дерев'яний костел та цього ж року його освятили.
78333 Стецева
Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.
У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.
78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn
Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.
Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).
78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46
Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.
У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.
78300 Снятин,
вул. Воєводи Констянтина, 48,
Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.
У 1888 році настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині о. Томаш Станьковський запросив до міста феліціанок, доручивши їм опікуватись дитячим закладом. Для цього завдяки пожертві Модести Загурської ним було придбано неподалік від парафіяльного костелу будівлі нечинних цісарських казарм. І вже 4 жовтня цього ж року там відбулось освячення чернечого дому, а наступного феліціанки відкрили дім для сиріт, який фінансував о. Каетан Каетанович вірменського обряду.
78350 Трійця
Село Трійця, яке в радянські часи та до 2025 року називалось Троїця, вважається заснованим 1579 року. 1880 року тут проживало 2331 мешканців (1874 українців, 267 поляків і 90 німців), 1931 року - майже 3500, у тому числі приблизно 2700 українців і 700 поляків, нині село налічує понад 1700 осіб. До 2020 року входило до Снятинського району.
Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові. В середині ХІХ століття їх чисельність складала близько двох сотень, а наприкінці цього століття збільшилась утричі - до шести сотень вірян. Очевидно, тоді і виник задум спорудження власної святині.
78220 Виноград
Перша документальна згадка про село датується 1524 роком, а 1539 року Виноград згадується вже як місто (мало магдебурське право), проте найвища його частина Городище свідчить про старіший вік поселення. Від 1762 року знову стало селом. 1880 року тут проживало 1055 мешканців, у тому числі 1008 українців і 45 поляків, а на початку 1939 року - 1880 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині село має понад 1300 осіб.
Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. У середині ХІХ столітті їх було менше десятка, наприкінці - лише трохи більше трьох десятків, а перед І світовою війною - майже шість десятків осіб.
78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr
Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.
Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.
Kościoły i kaplice Ukrainy