ПЕЧЕНІЖИН. Колишній костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1873). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78274 Печеніжин

У документах Печеніжин вперше згадується 1 липня 1443 року, є також згадки у 1472 і 1489 роках. Від середини XVIIст. вважався містечком, але магдебурзьке право отримав лише 1766 року. У 80-х роках ХІХст. став розвиватись завдяки нафтодобувній і нафтопереробній промисловості. Від 1898р. - центр повіту. 1880 року тут проживало 4670 мешканців, 1913 року - сім тисяч, у тому числі 4100 українців і 600 поляків, 1921 року - близько шести тисяч, 1935 року - 7.1 тисяч, нині - понад 5300 осіб. У 1929р. увійшов до Коломийського повіту, 1939 року став селище (міського типу) та ненадовго райцентром.

Католики латинського обряду містечка, яких у першій половині 70-х років ХІХст. налічувалось від двох до двох з половиною сотень, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У травні 1873 року створений ще 30 березня комітет будівництва костелу у Печеніжині на чолі із коломийським священником о. Марцелієм Дидинським закупив земельну ділянку під дерев'яний храм, який збудували цього ж року. Його освятив 8 грудня коломийський настоятель о. Валерій Буш.

ПИЛИПИ. Колишня каплиця св. Архангела Михаїла (1912 - 1913). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78281 Пилипи

Село Пилипи не молодше 1787 року, оскільки тоді тут було збудовано церкву, яка стояла на місці старого цвинтаря. А 1887 року воно згадується в писемних джерелах як присілок села Перерива, відомого у документах, принаймні, від 1 липня 1443 року. Нині у Пилипах проживає понад шість сотень мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У 1912-1913 роках їх чисельність становила півсотні вірних. Саме тоді завдяки зусиллям і коштам коломийського чиновника Антонія Стшельбіцького та дотаціям коломийської влади на земельній ділянці, подарованій родиною місцевих власників Ромашканів, було збудовано філіальну неоготичну муровану каплицю.

ПОТОЧИЩЕ. Колишня каплиця без титулу (1925). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78135 Поточище

Поточище згадується 1565 року як село, в якому вже була церква, а отже постало раніше. 1857 року тут проживало 1974 мешканців, 1880 року - 2547, у тому числі близько двох тисяч греко- і сотні римо-католиків, нині - півтори тисячі осіб. Називалось також Поточиськ(а/е), проте 1946 року його перейменували на Поточище. Входило до Городенківського району, а від 2020 року - до Коломийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Городенці. У середині ХІХ століття їх було менше сотні, наприкінці - приблизно 270, а перед І світовою війною та у першій половині 20-х років їх кількість збільшилась майже чотирьох сотень (за рахунок німецьких та польських переселенців).

РАКОВЕЦЬ. Колишня каплиця-усипальниця без титулу (1835). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78114 Раковець

Раковець відомий у документах від 1440 року. Нині у селі проживає понад вісім сотень мешканців. Входило воно до Городенківського району, а тепер - до Коломийського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії в Обертині, а після створення парафіяльної експозитури у Воронові у 1903 році, яка 1925 року була піднесена до рангу самостійної парафії (Матері Божої), увійшли до складу останньої. У схематизмах Львівської архідієцезії поселення зазначено, починаючи від початку ХХ століття, а чисельність вірних у Раковці залишалась незмінною протягом чотирьох десятків років - на рівні приблизно сотні осіб. Муровану каплицю у селі на католицькому цвинтарі було збудувано 1835 року як усипальницю родини Дверніцьких. Пізніше вона перейшла до Левицьких.

СЛОБОДА (Стасьова Воля). Костел Христа Царя (192?). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

77121 Слобода

Поселення Стасьова Воля (так до 1956 року називалось село Слобода) вважається заснованим 1713 року. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть становила від однієї до двох сотень, належали до парафії Пресвятої Трійці у Бурштині. Після Першої світової війни у селі збудували філіальну муровану каплицю.

Після 1945 року радянська влада використовувала її як колгоспний склад. Після повернення святині 1993 року католики латинського обряду нею послуговуються як костелом Христа Царя, яким і сьогодні опікуються дієцезіальні священники із Бурштина.

СЛОБОДА (Слобода Рунгурська). Колишня каплиця св. Варвари (Барбари) (1884). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78278 Слобода

Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.

Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.

СНЯТИН. Костел Матері Божої Святого Скапулярію / Успіння (Внебовзяття) Пресвятої Діви Марії (1843 - 1848). Санктуарій блаженної Марти Вєцкої (2018). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

СНЯТИН. Каплиця Благодійного центру бл. с. Марти Вєцкої (2010 - 2012). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.

СНЯТИН. Колишній костел Пресвятого Серця Ісуса і Матері Божої Ченстоховської (1896 - 1897). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78300 Снятин,
вул. Воєводи Констянтина, 48,

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1888 році настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині о. Томаш Станьковський запросив до міста феліціанок, доручивши їм опікуватись дитячим закладом. Для цього завдяки пожертві Модести Загурської ним було придбано неподалік від парафіяльного костелу будівлі нечинних цісарських казарм. І вже 4 жовтня цього ж року там відбулось освячення чернечого дому, а наступного феліціанки відкрили дім для сиріт, який фінансував о. Каетан Каетанович вірменського обряду.

СОРОКИ. Колишній костел Імені Марії (1873). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

48440 Сороки

Із стародавніх документів відомо, що село Сороки було засноване 15 грудня 1373 року. Воно також згадується у документах 1 січня 1457 року та 5 жовтня 1475 року. Нині у Сороках проживає понад тисяча мешканців, а належали вони до Городенківського району (тепер - Коломийський).

Ще наприкінці XVIII століття тут було лише дві родини римо-католиків, проте вже 1873 року їх чисельність становила майже 170 осіб. Саме тоді у Сороках коштом цих парафіян та при фінансовій допомозі з бернардинської парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, до якої вони належали, збудували дерев'яний костел та цього ж року його освятили.

Фільми
Місцезнаходження