78436 Бистриця

Поселення Рафайлівка, яке 7 червня 1946 року було перейменоване на Бистрицю, тривалий час вважалось частиною іншого села - Зеленої, відомої з першої половини XVIII століття. Населяли Рафайлівку переважно українці-греко-католики, проте в міжвоєнний період тут значно зросла кількість поляків-римо-католиків. Нині в Бистриці проживає понад тисяча селян.

Нечисленні католики латинського обряду (місцеві та Зеленої) належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній, проте на початку ХХ століття село стало туристичним та гірсько-лижним осередком, в якому відпочивало багато приїжджих римо-католиків. Тому виникла необхідність власної святині. І 1910 року завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня вона постала у центрі Рафайлівки.

78430 Битків,
вул. Промислова

Вперше в документах згадується у 1390 році як Будково, яке поступово, у XVI-XVII століттях змінилось на Битків. 1856 року тут проживало 1299 мешканців, 1887 року - близько 1400, 1939 року - 4600, у тому числі 3020 українців, а також 1500 поляків і 40 німців, які прибували від початку ХХст. на нафтопромисел і проживали у присілку Колонія (Копальня, Промисл), нині селище (міського типу) має понад 4400 осіб.

Хоча Битків регулярно подавався у схематизмах Львівської архідієцезії у складі парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Солотвині, проте лише 1894 року там зазначена наявність римо-католиків (чотирьох осіб). На початку ХХ століття їх було вже три десятки, а 1914 року - аж шість сотень вірних.

78412 Волосів

Вперше Волосів згадується 8 квітня 1443 року в книгах галицького суду, є згадки також у 1479, 1483, 1485 і 1486 роках. 1890 року тут проживало 1092 мешканців, у тому числі 968 українців, 60 поляків і 49 німців, нині село має близько 1600 осіб.

Католики латинського обряду Волосова належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Впродовж другої половини ХІХ століття їх чисельність зросла від півсотні до понад чотирьох сотень вірян за рахунок заснованої тут наприкінці 90-х років мазурської колонії. На початку наступного століття у селі почали будівництво власної святині.

78595 Ворохта

Високогірне селище Ворохта, яке входило до Яремчого, а нині - до Надвірнянського району, заснував 1568 року Василь Янюк. У 1598 році цю місцину назвали Ворохта (за іменем дезертира з польської армії Михаїла Ворохти, котрий там поселився і прославився як талановитий ткач). З кінця XIX століття Ворохта розвивається як спортивно-туристичний центр, виділилась із складу Микуличина 1927 року. Сьогодні є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської області. Нині у цьому селищі міського типу проживає понад 4200 мешканців.

Ворохта входила до складу парафії св. Франциска у Делятині. Наприкінці XIXст. тут за проектом проф. Юліуша Белтовського зі Львова було споруджено дерев'яний Будинок священиків, у якому знаходилась каплиця для відпочиваючих та проживаючих постійно римо-католиків.

78442 Делятин
вул. 16 липня, 211a

Вперше Делятин згадується у документі від 9 березня 1400 року, потім - 16 травня 1440р. і 1 липня 1443р., а також 27 квітня 1495 року. Від 1554 року вважається містом, в якому 1579 року проживало 465 мешканців. Від 1772 року був центром повіту. 1880 року у Делятині проживало понад 4 тисячі осіб (понад чотири сотні римо-католиків), 1921 року - 3513 українців, 1576 євреїв та 875 поляків, нині ж - понад 8200 мешканців. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1941рр. навіть був центром району).

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Хоча ще 1820 року архієпископ Андрій Анквіч пропонував створити у Делятині душпастирський осередок, до якого увійшли б 13 навколишніх сіл (450 вірних), проте капеланію під патронатом Релігійного Фонду було засновано урядом лише 31 липня 1857 року. Цього ж року на пам'ять про візит у Делятин цісаря Франца-Йосифа, що відбувся 1851 року, коштом центрального та місцевих урядів і добровільних пожертв розпочали будівництво сучасного мурованого костелу за проектом інженера Кюна, адаптованого Гумбертом.

78422 Лісна Тарновиця

Поселення Лісна Тарновиця вважається заснованим у 60-70-х роках XIV століття. 1765 року тут проживали лише 33 мешканці, а 1880 року їх вже нараховувалось 631 (566 українців, 50 поляків і 15 німців), з них 557 були греко- і 58 римо-католиками. Нині ж населення села склаладає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду Лісної Тарновиці належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Їх чисельність від початку ХХ століття до середини 30-х років збільшилась від 140 вірних до понад 440. Саме тоді у селі постало питання будівництва своєї святині.

78400 Надвірна,
вул. Грушевського, 7,
+380 (3475) 272-05,
f.b.: parafianadvirna.rkc

Уперше Надвірна згадується у 1589 чи навіть 1578 роках, хоча поселення засноване набагато раніше, про що свідчать залишки давньоруського городища на північно-західній околиці міста. 1591 року отримала магдебурзьке право. Від 1867 року була центром повіту. 1880 року місто мало 1867 мешканців (1762 греко- і 709 римо-католиків). Від 1939 року є райцентром з населенням понад 22 тисячі осіб.

У 1599 році у Надвірній була споруджена первинна частина сучасного мурованого костелу під титулом Пресвятої Трійці коштом родини місцевих власників Куропатвів, його освятив цього ж чи наступного року архієпископ Львівський Ян Соліковський. Облаштування храму тривало кілька років, і лише 1609 року була створена парафія. У 1649 році єпископ-помічник Львівський Андрій Сжедзинський освятив головний вівтар костелу та помістив у ньому реліквії свв. Лаврентія і Антонія Падуанського.

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

78596 Татарів

Перша письмова згадка про село датується 1671 роком. 1931 року Татарів вилучено із Микуличина, наприкінці міжвоєнного періоду тут проживало 1190 мешканців (630 українців, 300 євреї, 250 поляків і 10 німців). 1946 року назву Татарів замінили на Кремінці (за прізвищем лейтенанта, який загинув тут у 1944 році), але 1992 року стару назву відновили. Належав до Яремчого, але від 2020 року входить до Надвірнянського району, населення - понад півтори тисячі осіб.

Римо-католики поселення належали до капеланії у Делятині, що від 1890 року стала самостійною парафією св. Франциска. На початку ХХ століття з ініціативи Регіни Миколаші, дружини відомого львівського художника і фотографа Генрика, та о.-емерита Владислава Йогана, професора Львівського університету, у Татарові було створено комітет будівництва каплиці, спорудження якої розпочали весною 1911 року на земельній ділянці, подарованій тернопільським адвокатом і нотаріусом Станіславом Погорецьким.

78410 Тисменичани

Вперше Тисменичани згадуються документально 4 лютого 1437 року, є також згадка 9 червня 1519 року. У 1715 році село подарували єзуїтам (костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Алоїзія Гонзаги) у Станіславові (Івано-Франківську) як частину фундації їхньої колегії і перебувало воно у їхній власності аж до ліквідації ордену у 70-х роках, після чого його продали приватним власникам. 1880 року тут проживало 1839 мешканців (1723 українців, 74 німців і 42 поляків), нині село має близько трьох тисяч осіб.

Є непідтверджена інформація, що колись у Тисменичанах існувала парафія (можливо, це було тоді, коли село перебувало у власності станіславівських єзуїтів). Але, принаймні, 1814 року парафії тут вже точно не було. Католики латинського обряду Тисменичан належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. І їх чисельність впродовж другої половини ХIХ століття зменшилась від дев'яти до чотирьох десятків вірних.