80014 Варяж

Уперше Варяж згадується 1419 року, потім - у 1482 році, а 1538 року отримав магдебурзьке право. 1880 року у містечку Варяж проживало 1336 жителів, а в селі Варяж - 901. 1919 року містечко втратило міські права. До 1951 року Варяж належав Польщі, а 15.02.1951р. був переданий до складу УРСР. Місцеві поляки переїхали до Польщі, а Варяж заселили українцями з ліквідованого села Середній Угринів на Івано-Франківщині. У 1951-1989 роках називався Новоукраїнкою. Нині у селі менше дев'яти сотень мешканців. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Відомо, що 1528 року парафія Преображення Господнього у Варяжі була відновлена (чи заснована?) завдяки місцевому власнику Кристину Ощовському. Ймовірно, що приблизно тоді ж і збудовали перший (дерев'яний) костел. Наступний дерев'яний храм у середині XVIII століття замінили мурованим, проте у 1783-1784 роках його віддали греко-католикам (нині - церква Успіння Богородиці), а парафіяльним став піярський костел св. Марка.

80074 Великі Мости,
вул. Шептицького, 9/1,
+380 (3257) 661-15

Мости (Мостки) відомі, принаймні, з 1472 року. 25 липня 1549 року поселення отримало магдебурзьке право, а пізніше - назву Августів, яка протрималась лише до кінця XVII століття, коли місто стало Великими Мостами. У 1944-1959 роках було районним центром. Проживає тут 6 тисяч мешканців. Належало до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

У 1549 році одночасно із отриманням міського статусу було засновано парафію та споруджено костел коштом короля Зигмунта ІІ Августа (саме в його честь і назвали місто). 1662 року храм, як і все місто, знищили татари. У 1837 році збудували мурований костел, який 1882 року було реставровано та консекровано під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

80271 Гоголів

Перша письмова згадка про Гоголів датована 1451 роком. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало менше чотирьох сотень мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині - менше п'яти сотень. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року є частиною Червоноградського.

Римо-католики Гоголева належали до парафії Пресвятої Трійці у Новому Виткові (інколи їх помилково відносять до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові). В середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півсотні, проте у середині 80-х років досягла сотні вірних і зберігалась приблизно на такому рівні аж до кінця 30-х років ХХ століття.

80254 Криве

Перша документальна згадки про Криве датується 10 липням 1475 року, наступні - 1499 року і 15 січня 1503 року. Нині у Кривому проживає майже сім з половиною сотень мешканців. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Римо-католики Кривого спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії у Радехові. У середені ХІХ століття їх було близько сотні, проте своєї святині вони не мали. Лише у 1899 році у північній частині села біля цвинтару його власники (ймовірно, Шидловські) збудували та освятили неокласичну муровану каплицю-усипальницю з колонним портиком.

80341 Купичволя

Перша згадка про село Купичволя датується 1610 роком. У 1880 році тут проживало 518 мешканців, нині ж його населення перевищує вісім сотень осіб. Село входило до Жовківського району, а від 2020 року є частиною Червоноградського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій. Перед І світовою війною їх чисельність становила приблизно шість десятків вірних. 1918 року вони перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури у Батятичах, яка невдовзі стала самостійною парафією св. Ядвіги.

80030 Лещатів

Перша документальна згадка про Лещатів (Лещитів) датується 1397 роком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало від 300 до 400 мешканців, нині їх також менше чотирьох сотень. До 1934 року було центром гміни. З радянських часів село входило до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

Римо-католиків у Лещатові було небагато навіть у часи ІІ Речіпосполитої, належали вони до парафії св. Архангела Михаїла у Тартакові. У 1937-1938 роках, коли чисельність місцевих вірних перевищила сотню, в центрі села збудували філіальний мурований костел у стилі конструктивізму, який почав діяти 1939 року. У храмі був орган. До цієї святині доїздили також католики латинського обряду із сусідніх сіл.

80261 Лопатин,
вул. Чорновола, 3/10

Поселення Лопатин вперше згадується у джерелах 1366 роком. Із 1939 року по 30 грудня 1962 року був районним центром. Із 1956 року - селище міського типу з населенням понад 3300 мешканців.

У 1414 році у Лопатині було споруджено дерев'яний костел та засновано парафію за кошти мазовецького князя Земовіта. 19 травня 1423 року парафія отримала у володіння село Батиїв (Грушки) та право збирати десятину з населення.

У 1772 році тут збудовали сучасний мурований храм у стилі бароко коштом А. Хлоневського за проектом Б. Меретина, який було оздоблено фресками С. Строїнського. 1828 року костел консекрували, а в 1936 році відновили розпис С. Строїнського.

80084 Межиріччя

Село Межиріччя, яке до ІІ світової війни називалось Пархач, відоме у документах з 60-х років XVI століття. 1940 року радянська влада перейменувала його на Шевченкове та зробила центром району, який проіснував недовго. Станом на 1 січня 1939 року у селі проживало 1830 мешканців, з них римо-католиків - 140 українців, 70 поляків та 120 польських колоністів міжвоєнного періоду у присілку Грушів. Нинішнє населення - понад тисяча селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії Зіслання Святого Духа у Кристинополі (нині - Червоноград). 1903 року, коли їх кількість становила майже дві сотні, тут спорудили маленьку капличку.

80055 Низи

Село Низи до 1951 року називалось Прусинів. У 1939 році тут проживало понад 2 тисячі мешканців, у тому числі 185 римо-католиків (180 українців та 5 поляків). А нинішнє населення - понад шість з половиною сотень осіб.

Римсько-католицька громада села належала до заснованої у XIV столітті домініканської парафії св. Миколая у Белзі. У другій половині XIX століття кількість католиків латинського обряду становила півтори сотні, а 1905 році за чисельності спільноти вірян близько двох сотень тут спорудили невелику муровану філіальну святиню.

80217 Новий Витків

Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Нового і Старого Витковів належали до парафії у Станині. Проте у Новому Виткові, принаймні, від першої половини XVII століття був філіальний дерев'яний храм св. Анни, фундований родиною місцевих власників Лянцкоронських. Саме у цій святині Вацлав Лянцкоронський помістив отриманий ним у Чернігові образ Матері Божої Розради, який вважався чудотворним (у Чернігів ікона потрапила із Томашова Любельського у Польщі).