81422 Берестяни

Село Берестяни відоме, принаймні, від 1469 року. Варто уваги, що у 1619-1787 роках воно було власністю монастиря бригідок у Самборі. Нині тут проживає майже сім сотень мешканців.

Римо-католики Берестян належали до парафії св. Катерини у Воютичах Самбірського деканату Перемишльської дієцезії. 12 травня 1912 року у селі було закладено наріжний камінь філіального мурованого костелу на земельній ділянці, подарованій банком. Цеглу і дах будівлі оплатила родина Тхожніцьких з Надиб, яка також придбала лавки у святиню. Завершилось будівництво храму його освяченням у 1914 році. 15 лютого 1920 року єпископ Йосиф Пельчар заснував у Берестянах самостійну парафію (спочатку як експозитуру), першим душпастирем якої став о. Ян Щурек. 1921 роком датується фундаційний акт, виданий парафії тією ж родиною Тхожніцьких. 1933 року парафією продовжував опікуватись о. Щурек, а налічувала вона понад 1200 вірян, котрі проживали також ще у п'ятьох сусідніх селах.

81457 Бісковичі

Село Бісковичі вперше згадується у джерелах 31 серпням 1375 року, є згадки також у 1407 і 1408 роках. Населене було переважно українцями, проте наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століть більшість з них вимерла від епідемії, їх замінили переселенцями із західних польських земель. У 80-х роках ХІХст. тут проживало 2137 мешканців, переважна більшість яких була римо-католиками, нині село має понад 2400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Самборі. В рамках проекту комплексної розбудови парафіяльної мережі Перемишльської дієцезії 1785-1787 років авторства єпископа Антонія Бетанського передбачалось створення парафії у Бісковичах, проте через брак коштів це не було реалізовано.

82024 Болозів

У 1406 році вперше письмово згадується Болозів, який тоді називався Верхнім Болозовом, щоб відрізнити його від Нижнього Болозова (нині - Нижнє). Наступна згадка - 1449 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало маже вісім сотень мешканців, з них римо-католиками були лише три сотні, нині ж місцеве населення - майже сім сотень осіб. Село належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Болозеві було засновано, ймовірно, у середині XV століття (принаймні, у 1476 та 1478 роках тут вже служив настоятель о. Томаш). У 20-х роках XVII століття татари знищили дерев'яний храм, проте коштом місцевого власника Миколая Даниловича його відбудували. Костел спочатку мав титул свв. Апп. Петра і Павла, але не пізніше 1637 року вже був присвячений св. Лаврентію. Новоспоруджена святиня містила також три нові вівтарі, головний з яких мав образ Успіння Матері Божої, пожертвуваний Даниловичем 1635 року.

82547 Бориня

Перша згадка у документах про Бориню датується 1552 роком, у 1940-1959 роках була районним центром. 1981 року отримала статус селища міського типу. Населення - близько 1400 мешканців.

На початку 80-х років XVIII століття тут поселились німецькі колоністи-католики, якими опікувались оо.-єзуїти з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. У 1877-1879 роках коштом нащадків переселенців німецького етнічного походження у Борині було споруджено мурований однонефний костел. Храм освятили 1879 року під титулом св. Роха, реліквії якого тут знаходились.

82513 Вовче

Поселення Вовче відоме, принаймні, з 1519 року. У 1969-1991 роках називалось Середа (за прізвищем спiвробiтника НКВС). Чисельність мешканців села перевищує дві тисячі.

В австрійські часи тут поселились німці-католики, які спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а від початку ХХ століття - до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Лімній. Ймовірно, що дерев'яна каплиця, яка постала 1900 року завдяки зусиллям експозита о. Йосифа Дзєдзіца і коштам парафіян та інших жертводавців, замінила існуючу раніше, про яку інформація відсутня. Цього ж року каплицю освятили. Грунтовне її відновлення, частково профінансоване коштом єпископа Кароля Фішера, відбулось у 1934-1935 роках, коли у Вовчому проживало понад 160 вірян.

81453 Воютичі

Село Воютичі відоме у документах з 1427 року. 1880 року тут проживало 2011 мешканців, нині село має майже дві тисячі сто осіб.

У 1472-1481 роках вперше згадується парафія у Воютичах та її настоятель о. Миколай (костел тоді був дерев'яним), є згадка про неї також 1484 року. 1598 року перемишльський староста Ян Дрогойовський не тільки відновив колишню фундацію парафію, але й збільшив її матеріальне забезпечення, а також подарував земельну ділянку під будівництво нового храму.

82022 Грабівниця

Грабівниця вважається заснованою у 1441-1442 роках під час нападу татар, коли люди сховались від них у грабовому лісі, де і виникло поселення. Називалось також Грабівницею Созанською за прізвищем її власників. 1921 року тут проживало 601 мешканців, нині село має близько 330 осіб. Всходило до Старосамбірського району, а від 2020 року є частиною Самбірського.

Католики латинського обряду села Грабівниця належали до парафії св. Мартина у Новому Місті. В середині ХІХ століття їх чисельність становила приблизно вісім десятків вірян, наприкінці цього століття перевищила 130, а в першому десятилітті ХХ століття досягла 160 осіб. Саме тоді і збудували у селі муровану каплицю.

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Римо-католики міста спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, проте вже наприкінці 1535 року ця святиня згоріла.

82042 Добромиль

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Муровану придорожню каплицю парафії Преображення Господнього у Добромилі збудували при в'їзді в місто зі сторони Хирова, ймовірно, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть (можливо, завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Фелікса Хмельовського).

82042 Добромиль

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

У 90-х роках XIX століття за розпорядженням австрійської влади цвинтар при костелі Преображення Господнього у Добромилі перенесли за межі міста ліворуч від дороги в напрямку Нижанковичів. Ймовірно, що невдовзі там на пагорбі було збудовано парафіяльну цвинтарну каплицю, проте вперше у схематизмах Перемишльської дієцезії вона згадується 1855 роком (у більш ранніх схематизмах каплиці взагалі не подавались).