81716 Кнісело

Поселення Кнісело, яке колись називалось Княже Село, вперше у документах згадується 1392 року. 1880 року тут проживало 768 мешканців (переважно українців), 1931 року - 1019, нині ж воно налічує лише трохи більше трьох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а тепер є частиною Стрийського.

Католики латинського обряду Кнісела належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у містечку Підкамінь. У середині XIX століття їх чисельність становила приблизно дві сотні вірних, а наприкінці - майже 290 осіб. У 1884 року коштом вірян та, ймовірно, також місцевого власника Вацлава Божемського у селі збудували філіальну муровану каплицю.

81643 Криниця

За легендою, село Криниця засноване у середині XIII століття, проте перша документальна згадка про нього датується 1402 роком. Пізніше називалось також Криниця Шляхетська. Проживає тут зараз близько тисячі селян.

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. У 1912 році родина місцевих власників Криницьких подарувала Церкві земельну ділянку під філіальну каплицю, проте Ісв. війна стала на перешкоді її спорудженню. У 1920 році о. Яків Сковрон освятив каплицю в одному із приміщень урядового будинку, де відбувались богослужіння один раз на місяць. Криниця мала невелику католицьку спільноту латинського обряду (1933 року її чисельність складала лише 129 осіб), тож і справа будівництва місцевого храму посувалась повільно. Лише 22 серпня 1937 року о. Ян Патшик узгодив із архітектором Лаврентієм Дайчаком умови проекту костелу, а його спорудження розпочалось 1938 року. До початку ІІсв. війни святиню збудували майже повністю, проте не встигли її оздобити та оснастити. Храм також не був освячений, тому і не встиг отримати титул.

81774 Махлинець

Поселення Махлинець, посередині якого тече річка Махлінка, заснувала 1823 року родина Добжанських (власники дашавських маєтків) на належній їм землі для переселенців-німців із Чехії (Богемії). 1900 року тут проживало 537 мешканців, з них 518 вважали себе німцями, а решта - поляками та українцями. У 20-х - 30-х роках ця ситуація суттєво не змінилась. 1940 року радянська влада за угодою з нацистською Німеччиною німців виселила до окупованої Польщі. Нині у Махлинцях лише трохи більше сотні селян. Входило село до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Німці-переселенці були римо-католиками і спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, проте вони не знали польської мови, якою там послуговувались, тому добивались створення у селі окремого душпастирського осередку. 28 вересня 1838 року світська влада затвердила проект невеликої дерев'яної каплиці авторства В. Клафса, а 1842 року новоспоруджений храм освятив о. Себастіан Іванський.

81600 Миколаїв,
вул. Шевченка, 2,
+380 67 9547089

Місто з магдебурзьким правом заснував Микола Тарло 25 лютого 1570 року на землях древнього села Дроговиж. Отримало назву за іменем засновника - Миколаїв. Від 1940 року є районним центром. Проживає тут менше 15 тисяч мешканців.

Спочатку тут була каплиця, а у II половині XVI століття збудовали мурований храм за кошти родин Мнішхів і Тарлів. У період 1600р. - 17 травня 1607 року у Миколаєві було засновано парафію (фундатори - Мнішхи і Тарли, а також король Зигмунт ІІІ Ваза). 1620 року святиню знищили татари.

81772 Млиниська

Млиниська вперше у документах згадуються 1435 та 1464 роками. Принаймні, від 1456 року Львівська катедральна капітула була власником земельної ділянки у цьому селі, а пізніше отримала у власність цілий маєток. Ще одна згадка датується 1515 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже шість сотень мешканців, нині - понад 760. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Жидачеві. За їх чисельності близько двох сотень у Млиниськах коштом власників села (Львівської катедральної капітули) та завдяки довіреній особі власників Еразму Малачинському було споруджено муровану каплицю. Її освятив у листопаді цього ж року о. Юліуш Галдецький.

82482 Моршин,
Джерельна, 1

Вперше Моршин у документі згадується 2 січня 1482 року як невелике село. Місцеві мінеральні джерела відомі від 1538 року, а із 70-х років XIX століття поселення стало розвиватись як курорт та лікувальниця. Перед Ісв. війною Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. У радянські часи приватні курортно-лікувальні пансіонати були об'єднані у санаторії. У 1948 році Моршин отримав статус селища міського типу, а від 22 листопада 2002 року є містом обласного значення. Проживає у ньому понад 5800 мешканців.

Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Болехові. Проте з розвитком містечка виникла необхідність у спорудженні власної святині, тому у 1930-1932 роках у Моршині за проектом архітектора Лаврентія Дайчака було споруджено муровану філіальну каплицю, якою опікувались отці-францисканці. На жаль, від цієї каплиці до наших часів зберігся лише фундамент. Тривалий час моршинські віряни безрезультатно добивались від влади передачі їм земельної ділянки із збереженим фундаментом колишньої святині, щоб на ньому збудувати нову.

82482 Моршин

Вперше Моршин у документі згадується 2 січня 1482 року як невелике село. Місцеві мінеральні джерела відомі від 1538 року, а із 70-х років XIX століття поселення стало розвиватись як курорт та лікувальниця. Перед Ісв. війною Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. У радянські часи приватні курортно-лікувальні пансіонати були об'єднані у санаторії. У 1948 році Моршин отримав статус селища міського типу, а від 22 листопада 2002 року є містом обласного значення. Проживає у ньому понад 5800 мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких із середини XIX століття до кінця 30-х років XX століття зросла від двох десятків до понад сотні, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Болехові. Проте з розвитком містечка виникла необхідність у спорудженні власної святині, особливо, беручи до уваги зростаючу кількість відпочиваючих. Тому у 1930-1932 роках у Моршині за проектом архітектора Лаврентія Дайчака було споруджено муровану філіальну каплицю, якою опікувались отці-францисканці.

81780 Нагірне

Поселення Аннаберг заснували 1835 рку німецькі переселенці з Богемії. 1900 року тут проживало 189 мешканців, з них 184 були німцями, а 1921 року - 237 (211 німців). У 1940 році радянська влада за угодою з нацистською Німеччиною переселила жителів німецького етнічного походження до Вартеґау в окупованій Польщі, а Аннаберг 1950 року перейменували на Нагірне. Нині село нараховує трохи більше сотні осіб. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, від 1743 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, 1787 року знову увійшли до стрийської парафії, а 1843 року - до новоствореного у селі Климець душпастирського осередку (капеланії). У 1863 році цю капеланію, яка пізніше стала самостійною парафією, перенесли із Климця до Феліцієнталя (нині - Долинівка), де збудували дерев'яний костел св. Яна Непомуцького.

81765 Новосільці

Нововосільці вперше письмово згадуються 6 січня 1448 року. 1931 року тут проживало 1319 мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині ж у селі мешкає лише трохи більше чотирьох сотень осіб. Воно входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. У 1908-1909 роках, коли чисельність вірних у Новосільцях перевищила дві з половиною сотні, тут було споруджено філіальну неоготичну муровану каплицю (ймовірно, за спрощеним варіантом типового проекту львівського архітектора Казимира Пекарського від 1892 року). Збудували її завдяки зусиллям і коштам ходорівського настоятеля о. Владислава Клєцана, а також дотаціям місцевого власника Казимира Vaux, Львівської курії та ще кількох вірян.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.