48341 Устя-Зелене

Вперше згадується Устя-Зелене (Горожане, Ружане) у 1436 та 1438 роках, є згадки також у 1443, 1448, 1461, 1464 і 1467 роках. 1548 року отримало магдебурзьке право, від 1564 року було центром староства. У 1880р. у містечку проживало 2464 мешканців (1352 українців, 828 німців і 2894 поляків), нині село має менше шести сотень осіб. Входило до Монастириського району, а а від 2020 року є частиною Чортківського.

У місцевому замку у другій половині XVIст. існувала мурована каплиця свв. Якова та Анни. 16 травня 1579 року в Усті-Зеленому заснували парафію коштом власника містечка Миколая Мєлецького. Парафіяльний костел згадується у 1600 і 1623 роках. 1718 року цей чи наступний дерев'яний храм описується як старий і непридатний для богослужінь, мав він каплицю фундації Мавриція Курдвановського, три вівтарі (головний Пресвятої Трійці та бічні Матері Божої Ченстоховської і св. Анни) та дзвіницю із трьома дзвонами.

47842 Устечко

Перша згадка про поселення під іменем Устє датується 1414 роком, а 1590 року вже згадується як Устечко, причому 1661 року - як містечко. Цей статус воно втратило 1934 року. Нині у селі проживає менше дев'яти сотень мешканців. Було у Заліщицькому районі, а тепер - у Чортківському.

Римо-католики Устечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді. 1876 року, коли їх чисельність становила понад півтори сотні, в Устечку коштом власника містечка Калікста Понінського збудували мурований філіальний костел, який освятили 1881 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48206 Увисла

Перша писемна згадка про село Увисле (пізніше - Увисла) датується 5 травня 1438 року, згадується також у 1458 і 1556 роках. У 1880 році тут проживало 1270 мешканців, у тому числі 1162 українців і 64 поляків, нині село має теж приблизно 1270 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 19 липня 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Увисли спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях, проте після заснування парафіяльної експозитури у Хоросткові, яка пізніше стала капеланією, а потім - парафією св. Йосифа Каласанського, перейшли до неї. На той час їх було менше семи десятків вірних.

47673 Вівся

Вівся вперше у документах згадується у 70-х - 80-х роках XVIIIст., у другій половині 30-х років ХІХст. місцевим родинним маєтком опікувався після смерті батька та ще до семінарії майбутній архієпископ Львівський Северин Моравський. 1880 року тут проживало 1031 мешканців, у тому числі 793 українців і 210 поляків, 1900 року - 1320, 1939 року - 1690 (у міжвоєнний період польські осадники заснували тут колонію Тригубова), нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Козівського району, а тепер є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Вівсі належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Козовій. Наприкінці ХІХ століття їх чисельність становила майже дві сотні вірних, а наприкінці 30-х років - приблизно три з половиною сотні осіб.

48257 Васильківці

Село вперше документально згадується 1469 року, проте після руйнівних набігів кримських татар на Поділля 1568–1569рр. письмово відоме лише від 1573 року. У 1880 році у Васильківцях проживало 2112 мешканців, у тому числі 1740 українців, 180 поляків і 172 німців, нині село має приблизно 1200-1300 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Спільнота католиків латинського обряду Васильківців належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гусятині і була досить численною. Вже в середині ХІХ століття нараховувала півтисячі вірян, а в 90-х роках цього століття, коли у селі постала своя святиня, зросла майже до семи сотень осіб (значна їх частина була українцями-латинниками).

48561 Васильків

Село вважається заснованим 1710 року. У 1880 році тут проживало 676 мешканців (645 українців, 27 поляків і 4 німців), 1900 року - 770, 1910 року - 790, 1921 року - 704, 1931 - 717, а станом на 2018 рік Васильків мав 246 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові. Їх чисельність впродовж другої половини ХІХ століття завдяки українцям-латинникам збільшилась від 120 вірян до майже двох сотень, а перед І світовою війною перевищила 220 осіб. Своєї святині вони не мали.

48351 Велеснів

Вперше у документах це село згадується у 70-х роках XIV століття, наступна писемна згадка - 13 січня 1444 року як Wyelicznyew. А ще є згадки у 1454 та 1468 роках. Етнічний склад населення Велеснева: 1880 рік - 461 українець, 146 поляків, 6 євреїв; 1939 рік - 630 українців, 275 поляків, 15 євреїв. Нині у селі майже сім сотень мешканців. Належало воно до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші, а після створення 1925 року парафії cв. Антонія Падуанського у Пужниках увійшли до неї та відвідували там місцевий костел. І лише тоді, у середині 20-х років у Велесневі було заплановано спорудження власної святині (за типовим проектом, отриманим із Львівської курії).

48305 Вербка

Перша писемна згадка про поселення датується 25 лютим 1485 року, проте пізніше воно згадується у документах аж 1864 року. Наприкінці ХХ століття черговий власник Вербки поселив тут польських колоністів. У радянські часи село називалось Прогрес. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду Вербки, які належали до парафії св. Миколая у Коропці, 1911 року збудували та освятили свою філіальну каплицю. Чергову філіальну муровану каплицю, яку пізніше розбудували як костел, було споруджено 1925 року на земельній ділянці, подарованій 1924 року власником села Стефаном Бадені. Наприкінці 20-х років розпочалось також будівництво мурованого парафіяльного будинку, а завершили його 1930 року.

48763 Верхняківці

Існуючі ще у XIVст. Стефанківці під час епідемії чуми перемістились на горби та стали називатись Верхніми Кінцями (згодом - Верхняківцями). Вперше у документах згадуються 1442 року, є згадка також у 1469 році. 1556 року отримали магдебурзьке право, яке так і не було реалізоване. 1880 року тут проживало 1109 мешканців (1027 українців і 82 поляків), 1910 року – 1265, 1931 року – 1262, нині - менше семи сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові та у середині ХІХст. нараховувала близько трьох сотень вірян. У 1900-1901 роках, коли їх чисельність незначно збільшилась на три десятки, у Верхняківцях їхнім коштом та, ймовірно, місцевих власників Чарковських було споруджено невеличкий мурований костел, який освятили 1901 року.

48155 Вербівці

Перша згадка про село (тоді - Вербів) є у документі 15 лютого 1467 року, потім поселення письмово згадується 1564 року, 12 жовтня 1577 року та у 40-х роках XVII століття. 1880 року серед понад 1800 мешканців села було сім з половиною сотень римо-католиків, нині ж тут проживає лише понад сім сотень селян. Вербівці входили до Теребовельського району, а від 2020 - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові. 1884 року їх коштом на земельній ділянці, подарованій війтом гміни Яном Сеньою, розпочалось спорудження філіального мурованого храму, проте після зведення стін зупинилось через брак грошей. У 1888 році тернопільський інженер Владислав Сьвітковський підготував кошторис на завершення будівельних робіт (йому також належить проект храму).