48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин) вперше згадується 1431 роком, а також у 1456, 1474, 1530 і 1539 роках, у 1559р. отримав магдебурзьке право. У 70-х роках XVIIIст. тут проживало дві з половиною тисячі мешканців, у 80-х роках ХІХст. - п'ять з половиною тисяч, нині - близько семи тисяч осіб. З 1939 року був райцентром, із 1969 року є селищем (міського типу), яке від 2020 року входить до Чортківського району.

Церковні документи свідчать, що дерев'яний костел і парафія (у складі Кам'янецької дієцезії) у Гусятині існували задовго до 1610 року (ймовірно, постали у другій половині XVI століття після заснування міста). А 1610 року місцевий власник Валентин Калиновський передав їх оо.-бернардинам та фундував спорудження їхнього костельно-монастирського комплексу, яке проводилось впродовж наступних років та завершилось завдяки фінансовій підтримці сина фундатора (Мартина) 1625 року. Ченці отримали муровані оборонного типу храм та двоповерховий монастир, в якому і оселились (їх тоді було дванадцятеро).

48141 Гвардійське

Гниловоди (після 1964 року стали Гвардійським) вперше документально згадуються у 1785 і 1787 роках. 1803 року тут проживало 440 мешканців, 1880 року - 882, у тому числі 471 греко- і 382 римо-католиків, 1890 року - 1008, 1910 року - 1054, 1921 року - 1163, а нині - трохи більше чотирьох сотень осіб. Село мало засновані у 20-х роках польськими колоністами (мазурами) присілки Велика Підліщівка і Мала Підліщівка, звідки 1945 року селян вивезли до Польщі. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. У 1909 році, коли їх чисельність перевищила 470 вірних, у Гниловодах збудували філіальну муровану каплицю, яка вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1910 року. Проте ще навіть 1914 року вона вважалась 'nondum finita' (ще не закінченою), а під час І світової війни її було знищено.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

48265 Яблунів

Перша писемна згадка про Яблунів датується 1391 роком, потім поселення згадується у документах 1414, 1440, 1443 та 1470 роками. У 1553 році воно отримало магдебурзьке право. 1880 року тут проживало дві тисячі мешканців, у тому числі три сотні римо-католиків, нині ж - приблизно 1900 мешканців. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Від 1880 року у Яблунові існувала приватна каплиця, в якій здійснювали богослужіння один раз на місяць, а від 1885 року - ще й каплиця в осередку сестер-служниць. У 1900-1901 роках за чисельності вірян близько шести сотень осіб у Яблуневі завдяки ініціативі Станіслава Волошина коштом місцевої власниці Флорентини Ценської та парафіян було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 19 листопада 1901 року.

48542 Ягільниця,
вул. Центральна, 6

Вперше Ягільниця (Ягельниця, Ягольниця) письмово згадується 1448 року, ї згадка у 1454 і 1473 роках. 1518 року отримала статус містечка, підтверджений 1581 року, та втратила його аж 1934 року. 1785 року тут проживало 761 мешканців, на початку 80-х років ХІХст. - 2906, 1900 року - 3111, 1910 року - 3070, 1921 року - 2702, 1931 року - 2795 (переважна більшість була поляками), 2018 року село мало лише 1199 осіб.

У 70-х роках XV століття в Ягільниці (на теренах Кам'янецької дієцезії) заснували парафію та збудували перший (дерев'яний) костел коштом місцевого власника Зигмунта Ягельницького, кам'янецького судді. Процес переходу цієї парафії до складу Львівської архідієцезії тривав із кінця XVIIIст. і завершився лише 1819 року. Сучасний мурований костел постав, швидше за все, теж у XVIIIст. (ймовірно, в останній його чверті та на іншому місці, ніж попередній) коштом Лянцкоронських, які володіли містечком із 1581 року, а після належного оснащення був консекрований під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії 1824 року.

47261 Ярчівці

Село Ярчівці відоме у документах із XVII століття. 1880 року тут проживало 753 мешканців, переважна більшість яких була греко-католиками, 1921 року - 1344, нині - майже чотири сотні осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського району.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Анни у Зборові. Наприкінці ХІХ століття їх було лише три десятки, перед Першою світовою війною - на півсотні більше, а в середині 20-х років - аж шість сотень. Саме тоді і планували збудувати у Ярчівцях філіальну муровану каплицю на 800 осіб, проте, як свідчить переписка відповідних урядових інстанцій, не вистачило коштів навіть на розробку її проекту.

47223 Ярославичі

Перша писемна згадка про село Ярославичі, яке, за переказами, взяло назву від нащадків князів Ярославичів, датується 1442 року. Є також згадка у документі 1469 року. У 1880 році тут проживало 710 мешканців, з яких лише два десятки були римо-католиками, нині ж - лише дві з половиною сотні осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

У 1878-1887 роках у схематизмах Львівської архідієцезії згадується приватна каплиця у Ярославичах, в якій іноді звершували богослужіння для двох десятків місцевих римо-католиків, що належали до парафії св. Анни у Зборові.

48467 Язловець,
+380 (3544) 414-86

Язловець виник у першій половині XIV столітті на торговому шляху зі Львова на Молдавію у володіннях магнатів Бучацьких-Язловецьких, які розбудували тут замок. 1519 року містечко отримало магдебурзьке право. З 1947 по 1991 рік називалось Яблунівка. Нині Язловець є селом з населенням трохи більше півтисячі мешканців.

У 1436 році тут було засновано парафію св. Марії Магдалини, а наприкінці XVIст. споруджено муровані костел та монастир для домініканців. З 1717 по 1777 роки язловецьку замкову каплицю обслуговувати пауліни. У 1828р. домініканський храм став парафіяльним, його освятили 1838 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.