48420 Переволока

Вперше село згадується 28 липня 1379 року у фундаційній грамоті парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, потім - 21 грудня 1439 року, 4 липня 1467 року, у 1469 році та 13 липня 1472 року. У 1857 році тут проживало 1902 мешканців, 1880 року - 2083, з них лише 30 були римо-католиками, нині - понад 2300 осіб. Переволока входила до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у сусідніх Старих Петликівцях. За непідтверженими даними, у першій половині XVII століття тут вже був свій костел, який знищили козаки і татари 1648 року.

Пужники

Перша згадка про Пужники у документах датується 1424 роком. Наприкінці 30-х років ХХ століття село стало майже повністю польським. Під час ІІсв. війни у Пужниках були підрозділи АК та самооборони, а з приходом радянської влади його мешканці у складі 'истребительного батальйона' воювали із українськими повстанцями. У лютому 1945 року загін УПА спалив село та знищив частину селян, інші ж виїхали у сусідні села. Спочатку Пужники намагались відродити, переселивши сюди українські сім'ї з Польщі, проте 1949 року село ліквідували.

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. 1880 року у Пужниках коштом переважно вірян збудували філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1882 року. Завдяки зусиллям катехита гімназії у Стрию о. Кароля Зоеллера, який у Пужниках душпастирював, оскільки звик тут проводити відпочинок, 1897 року було підготовлено розбудову каплиці за проектом інженера зі Стрия Й. Котковського. І 1900 року до святині було добудовано дві дерев'яні каплиці з боків та мурований пресбітерій. Ймовірно, що новоутворений костел освятив архієпископ Йосиф Більчевський у вересні 1905 року під час візитації.

48746 Пилипче

Село вперше писемно згадується 1415 року як Філіповище, пізніше називалось Філіпківці. У ХVI столітті було містечком. У 1936 році тут проживало 2117 осіб, з них 1895 українців, 197 поляків і 25 євреїв, нині ж село нараховує трохи більше тисячі мешканців. Належало до Борщівського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Наприкінці ХІХ та до ІІ світової війни Пилипче мало від півтори до двох сотень римо-католиків, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. У першій половині 20-х років в Пилипчі коштом вірян було споруджено муровану філіальну каплицю, яку освятили 1926 року.

48235 Раштівці

Приєднаний до Раштівців хутір Стінка, згадується у документах із середини XIII століття як давньоукраїнське поселення із оборонними укріпленнями, а саме село відоме письмово із 1564 року. 1880 року тут проживало 968 мешканців, у тому числі 603 греко- і 294 римо-католиків, нині ж - майже вісім сотень осіб. Раштівці входили до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Під час візитації 1903 року архієпископ Львівський Йосиф Більчевський пообіцяв їм кошти на будівництво храму, якщо вони нададуть для цього земельну ділянку. 1904 року її було виділено на пагорбі між Раштівцями та сусідніми тоді Дубківцями, які нині є теж частиною села.

47284 Ренів

Перша писемна згадка про поселення датується 1452 роком, є документ про Ренів також 1511 року. Тут народився та виріс відомий архітектор Лаврентій Дайчак, автор проектів багатьох костелів Львівської архідієцезії (зокрема, у його рідному та сусідніх селах) та у Південно-Східній Польщі. Ренів належав до Зборівського району, а тепер входить до Тернопільського. Нині у селі проживає понад 9 сотень мешканців.

Римо-католики Реньова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у розташованих неподалік Залізцях. На переломі XIX - XX століть їх чисельність зросла до півтисячі. За ініціативою старости села (батька майбутнього архітектора) Мацея Дайчака 1905 року почали готуватись до спорудження філіальної святині. Було придбано земельну ділянку, а місцевий власник Тадеуш Ценський дозволив у своєму лісі добувати будівельне каміння. Каплицю за проектом студента Львівської політехніки Лаврентія Дайчака під керівництвом майстра Ставарського збудували впродовж трьох років. Її освятив 1908 року єпископ Владислав Бандурський.

48305 Рідколісся

Село Рідколісся, яке до 7 березня 1946 року називалось Ізабела, вважається заснованим 1815 року та мало назву тоді Глібів. Населене було переважно поляками та тривалий час розглядалось лише як присілок Нової Гути. Після ІІ світової війни поляків переселили до Польщі, а звідти до села переїхали лемки. Нині тут проживає лише 60-70 мешканців. Рідколісся входило до Монастириського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Монастириськах. У схематизмі Львівської архідієцезії вперше Ізабела згадується 1878 року, але тільки разом із Новою Гутою, а наступного року вперше згадується місцева каплиця. Філіальний дерев'яний храм постав тут 1864 року.

47520 Рогачин

Сучасне село Рогачин, утворене колишніми містечком, селом і гутою, вперше у документах згадується приблизно 1578 роком. 1857 року тут проживало 772 мешканців, 1880 року - 956, у тому числі 462 греко- і 405 римо-католиків, нині - понад вісім сотень. Гута, додатково заселена у міжвоєнний період поляками, які працювали на склозаводі братів Шляхетків, згоріла 24 березня 1944р. під час бою між польською та українськими боївками. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Сніжної в Нараєві. На початку 20-х років, коли їх чисельність перевищила сім сотень вірних, завдяки нараївському настоятелю о. Ігнатію Лазаревичу в Рогачині розпочалась підготовка до спорудження філіальної святині.

47375 Романове Село

Перша писемна згадка про Романове Село датується 12 жовтня 1444 року, згадується також у документах 1574 і 1649 років. У 1857р. в селі проживало 709 осіб, 1880 року - понад 800 (315 римо-католиків), 1921 року - 1101 мешканців, а нині - майже дев'ять сотень. Романове Село входило до Збаразького району, а від 2020 року - до Тенопільського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (це село у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією.

48151 Романівка

Перша згадка в документах про Романівку датується 1471 роком, а до того тут було село Сидорівка, яке знищили татари. 1857 року у Романівці проживало 1496 мешканців, 1880 року - понад 1800 (252 римо-католиків), 1899 року - понад 2000 (309 римо-католиків), а 1931 року - 2285, нині ж село нараховує понад сім сотень осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Романівки до 1925 року належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. У 1908-1912 роках, коли їх кількість майже досягла півтисячі, у Романівці було споруджено філіальну муровану каплицю.

47663 Росохуватець

Вперше письмово Росохуватець (Росоховатець) згадується 1559 роком як село Росище, тоді тут проживало лише півсотні мешканців, а розвиток поселення розпочався з кінця XVIIст., після завершення татарських нападів. 1880 року село мало 862 мешканців, з них 384 були римо-католиками, а перед початком ІІсв. війни - 1357 осіб (переважно - поляків). Після війни більшість поляків виїхала до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут живе близько 320 селян. Росохуватець входив до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року у Росохуватці постав філіальний костел св. Войтеха внаслідок перебудови фільваркового господарського будинку, і цього ж року у селі було утворено парафіяльну експозитуру, до якої увійшли ще чотири сусідніх села. А 11 вересня 1853 року Святіший Отець Пій ІХ надав храму відпуст у дні св. Михаїла і св. Войтеха.