48453 Рожанівка

Вперше писемно село згадується 1552 року як Рогожна. У 1857 році мало 582 мешканці, 1880 року - 700, з яких 420 були греко- і 214 римо-католиками, нині - теж майже сім сотень осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому (тоді - Тлустому). Перед І світовою війною їх чисельність трохи перевищила три сотні, а на початку 30-х років становила майже п'ять сотень вірних. Саме тоді тут і було збудовано філіальну муровану каплицю (невеличкий костелик).

48420 Рукомиш

Рукомиш вперше письмово згадується 18 липня 1379 року у фундаційній грамоті бучацької парафії Успіння Пресвятої Діви Марії Михайла Бучацького, який початково саме тут мав свою садибу. Є також згадка 14 серпня 1421 року в документі заснування парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Петликівцях (нині - Старі Петликівці) Адальберта Бучацького. 1880 року у Рукомиші проживало 486 мешканців, нині ж його населення - понад 420 осіб. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського.

Порівняно нечисленні католики латинського обряду села належали до вже згаданої парафії у Бучачі. Коли їх кількість досягла семи десятків, 1903 року в Рукомиші було збудовано філіальну муровану каплицю, яку тоді ж освятили під титулом Пресвятої Діви Марії Помічниці Християн.

48577 Ридодуби,
+380 (3552) 513-08

Ридодуби документально відомі із 1600 року. 1785 року тут проживало 396 мешканців, 1870 року - 842, 1880 року - 947, 1910 року - 1267, 1931 року - 1196, нині село нараховує менше шести сотень осіб.

Католики латинського обряду Ридодуб, як і решти сусідніх сіл, спочатку належали до до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові, а після заснування 1854 року у Хом'яківці парафіяльної експозитури перейшли до неї. В середині ХІХ століття їх було понад три сотні, наприкінці цього століття - понад півтисячі, а перед І світовою війною - понад шість сотень. Ще тоді вони намагались спорудити власну святиню, проте їх наміри до війни не вдалось реалізувати.

48433 Ріпинці

Село згадується у грамоті 7 червня 1471 року як Репеничі, потім називалось також Ропинці. Вперше як Ріпенці зустрічається в документі 1785 року. Від кінця XVII століття до ІІ світової війни належало родині Волянських. У 70-х роках ХІХ століття тут проживало 730 осіб, переважна більшість яких була українцями, нині ж село має понад шість сотень мешканців. Входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Наприкінці ХІХ століття та до ІІ світової війни у Ріпинцях проживало півтори-дві з половиною сотні католиків латинського обряду, а належали вони спочатку до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Язловці. У 1892 році місцеві власники Волянські збудували (як частину палацового комплексу) муровану каплицю-усипальницю, яка з часом стала публічною святинею, хоча і залишалась у їхній приватній власності (в джерелах інколи подають 1910 рік в якості дати її спорудження; можливо, тоді вона (до/пере)будовувалась).

48370 Садове

Село Новосілка Коропецька, як до 1946 року називалось нинішнє Садове, заснували у першій чверті XVIII століття польські дрібні шляхтичі-селяни, які мали сплачувати землевласникам оренду за землю. Заселення ними села продовжувалось до кінця цього століття. У XIX столітті тут також поселились українські сім'ї. Село входило до Монастириського району, а тепер - до Чортківського. Нині у Садовому проживає майже дві сотні селян.

Римо-католики Новосілки Коропецької належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1907-1908 році, коли їх чисельність становила близько трьох сотень, у селі коштом місцевих власників родини Бадені на подарованій ними земельній ділянці та з використанням пожертвуваних ними ж будівельних матеріалів було споруджено за участю вірян філіальну муровану каплицю, яку освятили 1908 року під титулом Опіки св. Йосифа. Ініціатором її будівництва стала с. Аполонія Вандович із згромадження Францисканок Родини Марії, яка працювала у селі у 1906-1945 роках, опікуючись школою.

48251 Самолусківці

Село вперше писемно згадується 1457 року як Сулківці. 1870 року тут проживала тисяча мешканців, 1880 року - 1107, більшість яких була українцями, нині Самолусківці нараховують понад тисячу осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Самолусківців належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Личківцях та були досить чисельними. В середині ХІХ століття їх кількість перевищила 360 вірян, наприкінці цього століття збільшилась ще на сотню, а перед І світовою війною становила 579 осіб, проте власної святині вони не мали.

48108 Семенів

У документах Семенів вперше згадується 1433 року, далі - у 1469 та 1492 роках. Є також згадки 1559, 1565 та 1570 року. Якийсь час село належало василіанському монастирю у Теребовлі. 1880 року тут проживало понад сім сотень селян, з яких римо-католиків - менше трьох сотень, нині ж чисельність населення становить близько п'яти з половиною сотень. Семенів входив до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села, кількість яких із середини ХІХ століття до початку ХХ столітя зросла від 170 до 250 вірних, належали до парафії у Теребовлі. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть власником Семенова став Йосиф Козєбродський, який пожертвував для спорудження філіального храму земельну ділянку та значну суму грошей. Фундамент святині заклали 1900 року, а її спорудження за дещо зміненим типовим проектом львівського архітектора Тадеуша Обмінського тривало до 1906 року.

47281 Серединці

Село Серединці відоме, принаймні, від 9 березня 1723 року, згадується також 23 квітня 1731 року. У 1880 році мало 406 мешканців, у тому числі 211 римо- і 179 греко-католиків, 1890 року - 467, з них 308 римо- і 133 греко-католиків, 1921 року - 501, 1931 року - 629, а нині - понад 230 осіб. Входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Йосифа в Озерній. У 1907-1909 роках, коли їх чисельність майже досягла чотирьох сотень вірних, у Серединцях було споруджено філіальну неоготичну муровану каплицю. Cхематизми Львівської архідієцезії 1908, 1909 і 1910 років подають її такою, що ще будується, проте вже від 1911 року датують 1909 роком та інформують про освяченя під титулом Пресвятої Діви Марії Неустанної Допомоги.

48208 Сидорів,
вул. Церковна,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після того, як Сидорів отримав міський статус, завдяки місцевим власникам Потоцьким тут збудували костел. Його 1628 року вже з фундації іншого власника (Мартина Калиновського) замінив черговий храм, який, за непідтвердженими даними, отримав титул св. Миколая (ймовірно, що було засновано також парафію у складі Кам'янецької дієцезії). Але цю святиню знищили в середині XVII століття козаки Богдана Хмельницького.

48208 Сидорів,
вул. Церковна

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

У 1850 році у Сидорові на запрошення тодішнього власника села Ігнатія Пайгерта оселились переселенці-католики латинського обряду із Риманова та околиць південно-східної Польщі, які знадобились йому для ведення господарства у занедбаному колишніми власниками Калиновськими маєтку. Завдяки, у першу чергу, їм чисельність римо-католиків у селі із 1848 року по 1853 рік зросла на сотню осіб, а місцевої парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії - майже на вісім сотень.