48521 Товстеньке

Село Товстеньке (Тлустеньке) знане від XVII стодіття. Складалось із кількох частин, одна з яких (південна) називалась «Шляхтою», бо була заселена переважно польською збіднілою шляхтою. До ІІ світової війни тут проживало близько двох тисяч мешканців, нині ж - понад 700.

Місцеві римо-католики належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові. Філіальний мурований костел Пресвятого Серця Ісуса у Товстенькому постав завдяки його власнику Леону Городиському у 1909-1912 роках (схематизм 1912 року датує його 1909 роком, а в схематизмі 1936 року подаються роки 1911-1912). На той час у селі проживало понад сім сотень католиків латинського обряду.

48232 Товсте

Перші письмові згадки про Товсте - 20-ті роки XV століття, 1449 року вважалось містечком, а 1469 року отримало магдебурзьке право, підтверджене у 1720 році. 1910 року Товсте нараховувало близько двох тисяч мешканців, з яких 55% були греко- і 12% римо-католиками, 1939 - 1635 мешканців (28 відсотків становили поляки), нині ж тут проживає лише трохи більше півтисячі осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Перший (ймовірно, дерев'яний) костел у Товстому згадується у документах львівських архієпископів 1600 і 1615 років, проте не відомо, коли і чиїм коштом постав, а також якою була його подальша доля.

48100 Теребовля,
вул. Князя Василька, 140А,
+380 (3551) 214-42,
f.b.: KosciolwTrembowli

Pierwsze wspomnienie o książęcym grodzie Trembowli datowane jest 1093 rokiem. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Prawo Magdeburskie miasto otrzymało w 1389 roku у складі Королівства Польського, od 1434 roku – centrum starostwa, centrum powiatu i rejonu (od 1940r.). Від 2020 року входить до Тернопільського району. Dziś miasto ma ponad 13,500 mieszkańców.

У 1396 році вперше згадується дерев'яний костел, спорудження якого на Старому Місті (на лівому березі Гнізни) пов'язують з іменем короля Владислава Ягайла. 1423 року було засновано парафію та споруджено новий дерев'яний храм Успіння Матері Божої під замком на правому березі Гнізни (теж королівська фундація). 18.08.1578р. та 05.06.1778р. королі Стефан Баторій і Станіслав Понятовський підтвердили надання парафіяльних привілеїв.

48100 Теребовля,
вул. Тараса Шевченка, 3

Pierwsze wspomnienie o książęcym grodzie Trembowli datowane jest 1093 rokiem. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Prawo Magdeburskie miasto otrzymało w 1389 roku у складі Королівства Польського, od 1434 roku – centrum starostwa, centrum powiatu i rejonu (od 1940r.). Від 2020 року входить до Тернопільського району. Dziś miasto ma ponad 13,500 mieszkańców.

У 1617 році міський староста Петро Ожга фундував у Теребовлі монастир кармелітів, які тоді ж оселились тут. І вже 1620 року на земельній ділянці, подарованій під їхній костельно-монастирський комплекс Миколаєм і Катериною Осінськими, Броніславом Грушецьким та Миколаєм Войновським, було збудовано мурований костелик, що потім став пресбітерієм храму. 30 травня 1620 року архієпископ Андрій Прухницький дозволив у ньому богослужіння, а 22 липня цього ж року - поховання жертводавців у крипті святині. Потім поряд постав дерев'яний монастир.

48100 Теребовля

Pierwsze wspomnienie o książęcym grodzie Trembowli datowane jest 1093 rokiem. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Prawo Magdeburskie miasto otrzymało w 1389 roku у складі Королівства Польського, od 1434 roku – centrum starostwa, centrum powiatu i rejonu (od 1940r.). Від 2020 року входить до Тернопільського району. Dziś miasto ma ponad 13,500 mieszkańców.

Наприкінці XIV століття у Теребовлі постав дерев'яний костел, а 1423 року засновано парафію і споруджено новий дерев'яний храм. У 1784 році через поганий стан чергової парафіяльної дерев'яної святині богослужіння перенесли до костелу кармелітів. Старий парафіяльний храм згорів на початку XIXст., а з 90-х років цього століття внаслідок аварійності кармелітського храму богослужіння здійснювались у греко-католицькій церкві.

47226 Тростянець

Перша писемна згадка про Тростянець датується 1437 роком, згадується також у 1475 і 1511 роках. У 1814-1857рр. село придбали шаритки із Залізців, у власності яких воно перебувало аж до 1939 року. У другій половині ХІХст. його, щоб відрізнити від інших, менших Тростянців, назвали Великим. 1880 року він мав 1504 мешканців, у тому числі 1167 римо- і 289 греко-католиків, 1939 року - 1740, з них 1510 поляків і 220 українців, нині ж - понад 220 осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях. Вперше каплиця у Тростянці подається у схематизмі Львівської архідієцезії 1888 року, проте, починаючи із 1895 року, там вказано мурований костел, в якому богослужіння проводяться щоденно. Не дивно, оскільки вже 1893 року було виділено в якості експозита у Тростянці одного із душпастирів Залізців.

48333 Тростянці

Село Тростянці вперше документально згадується 1515 року, проте, вочевидь, повинні бути письмові чи якісь інші підтверження його існування вже у 1260 році, оскільки його мешканці 2010 року відсвяткували 750-річчя свого поселення. Відомо, що 1880 року у селі проживали тисяча українців та три десятки поляків, причому частина українців (понад півтори сотні) була римо-католиками, нині ж у Тростянці налічується менше півтисячі селян. Входили до Монастириського району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Коли їх чисельність сягнула трьох сотень, у Тростянці 1912 року збудували та освятили філіальну муровану каплицю. Наприкінці 30-х років кількість римо-католиків у селі зросла до майже чотирьох сотень.

48431 Трибухівці,
f.b.: ParafiaTrybuhiwci

Поселення Трибухівці у документах згадується у 1578, 1611, 1672 та 1680 роках. Назва походить від трьох величезних буків, які, за переказами, росли при в’їзді в село, і трансформувалась у Трибухівці. Село у 1961-1991 роках називалось Дружба. Нині його населення - понад 4300 мешканців. Належало до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики, чисельність яких наприкінці ХІХ століття та до І світової війни лише трохи перевищувала тисячу вірних, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. Проте відомо, що ще у XVIII столітті у Трибухівцях був костел (ймовірно, дерев'яний), який 14 серпня 1763 року консекрував архієпископ Вацлав Сераковський під титулом Успіння Пресвятї Діви Марії. У 1776-1785 роках костельні записи зафіксували чимало змішаних шлюбів між українцями та поляками.

47862 Турівка

Перша писемна згадка про Турівку датується 1457 роком, згадується також 1664 року. У 1880 році в селі проживало 1373 мешканців, у тому числі 829 українців і 543 поляків, 1921 року - 1556. 1926 року тут оселили польських колоністів, тому наприкінці 30-х років із приблизно 1800 селян більшість вже становили поляки. Нині село має понад сім сотень осіб та входить до Тернопільського району, хоча до 2020 року був частиною Підволочиського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді. У середині ХІХ століття їх було понад чотири сотні, а на початку наступного - близько шість сотень вірних. Тоді ж і постав у Турівці філіальний мурований костел.

48341 Устя-Зелене

Вперше згадується Устя-Зелене (Горожане, Ружане) у 1436 та 1438 роках, є згадки також у 1443, 1448, 1461, 1464 і 1467 роках. 1548 року отримало магдебурзьке право, від 1564 року було центром староства. У 1880р. у містечку проживало 2464 мешканців (1352 українців, 828 німців і 2894 поляків), нині село має менше шести сотень осіб. Входило до Монастириського району, а а від 2020 року є частиною Чортківського.

У місцевому замку у другій половині XVIст. існувала мурована каплиця свв. Якова та Анни. 16 травня 1579 року в Усті-Зеленому заснували парафію коштом власника містечка Миколая Мєлецького. Парафіяльний костел згадується у 1600 і 1623 роках. 1718 року цей чи наступний дерев'яний храм описується як старий і непридатний для богослужінь, мав він каплицю фундації Мавриція Курдвановського, три вівтарі (головний Пресвятої Трійці та бічні Матері Божої Ченстоховської і св. Анни) та дзвіницю із трьома дзвонами.