48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували лише у першій чверті та середині XVII століття, а римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Не пізніше 1889 року на кладовищі постала мурована цвинтарна каплиця, збудована місцевим власником Калікстом Охоцьким. Після того, як 24 квітня 1900 року її освятив під титулом бл. Соломії хом'яківський настоятель о. Леонард Мочаровський, цю каплицю стали використовувати в якості публічної.

48733 Більче-Золоте

Поселення тут існувало ще у Xст., проте у документах згадується лише 1482 року як Більче. У 50-х роках XVIIст. вважалось містечком, цей статус із зміною назви на Більче-Золоте підтверджено у 90-х роках ХІХст. У 1810 році у селі проживало 2012 мешканців, 1880 року (разом із присілком Монастирок) - 2255, нині - понад 1700 осіб. Село належало до Борщівського району, а від 2020 року входить до Чортківського.

Католики латинського обряду села Більче спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. їх було менше сотні, своєї святині у них не було. 1867 року село, маючи 136 вірян, перейшло до новозаснованої парафіяльної експозитори у Глибочку. І лише у першій половині 90-х років ХІХст. у Більче-Золотому збудували муровану каплицю.

48644 Блищанка

Перша писемна згадка про село міститься в документі 1530 року. У 1655 році у Блищанці проживало 7 сімей, 1880 року - 1049 мешканців (переважна більшість - українці), 1921 року - 1171, 1931 року - 1339, нині - майже сім сотеннь осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність в середині ХІХ століття становила близько 180 вірян, наприкінці цього століття - майже дві сотні, а 1911 року, коли в схематизмах Львівської архідієцезії вперше згадуться каплиця в Блищанці у фермерському будинку Томашевського, в якій щонеділі та на свята проводили богослужіння, - понад 220 осіб.

48472 Бобулинці

Можливо, Бобулинці вперше письмово згадуються 31 серпня 1375 року як Бібіл, наступна згадка - 14 серпня 1421 року у фундаційному документі парафії у Петликівцях, 1650 року відомі як Бобоул. 1880 року тут проживало 1266 мешканців, з яких 692 були греко- і 559 римо-католиками, 1915 року - 712, 1931 року - 1819, 1939 року (після приєднання польських колоній Михайполе і Юзефівка) - 1960, у тому числі 975 поляків і 960 українців, нині - 560 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. Їх чисельність із середини ХІХ століття до 1892 року, коли у Бобулинцях постав філіальний мурований костел, зросла від півтисячі до восьми сотень вірних.

48702 Борщів,
вул. Довбуша, 1,
+380 (3541) 226-38

Борщів засновано у давньоукраїнські часи, його околиці містять відповідні городище і могильник, а на старому кладовищі є хрест з написом '1330 рік'. У документах уперше згадується 1456 року (вже як місто), хоча лише у 1629р. отримав магдебурзьке право, підтверджене 1785 року. У 1810р. тут проживало 1054 мешканців, 1880 року - 3626, більшість яких була римо-католиками, нині - понад десять тисяч осіб. Із 1867 року Борщів був повітовим центром, з радянських часів - райцентром, від 2020 року входить до Чортківського району.

У 1663 році у Борщові було засновано парафію у складі Кам'янецької дієцезії коштом місцевого власника Мартина Дудинського та збудовано перший дерев'яний костел, проте його знищили турки і татари, ймовірно, в останній чверті XVII століття. 1763 року спорудили муровану святиню, вежу якої перебудували з оборонної вежі замку XVII століття. І лише через століття, 1871 року належним чином оздоблений та оснащений храм консекрували (під титулом Пресвятої Трійці, проте ця присвята згадується, принаймні, від 1857 року).

48526 Босири

Село Босири постало ще до 1720 року, коли вперше документально згадується. У 80-х роках ХІХст. тут проживало близько півтисячі мешканців, переважна більшість яких була українцями, у першому десятилітті наступного століття - понад вісім сотень, 1921 року - 681, 1931 року - 745, нині - лише приблизно сотня осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (нині - Скала-Подільська). Їх кількість протягом другої половини ХІХст. збільшилась від чотирьох десятків до семи десятків. У першому десятилітті ХХст. вони перейшли до парафіяльної експозитури у Лосячі, яка 1909 року стала самостійною парафією св. Антонія Падуанського.

48154 Буданів

Буданів (Будзанів) заснований як містечко 1549 року на теренах села Скоморохи. У 70-х роках сюди було переселено поляків із Мазовії. У 1940р. став селом та до 1959 року був районним центром. Пізніше належав до Теребовельського району, а від 2020 року - до Чортківського. Нинішнє населення села - понад 1600 мешканців.

У II половині XVI століття тут споруджено перший дерев'яний костел та засновано парафію. 1630 року коштом місцевих власників Ходоровських було збудовано черговий дерев'яний храм, який 1666 року мав вівтарі Святого Хреста (головний), Страждань Господніх і св. Валентина (бічні) та ще один в каплиці. Вже 1718 занотовано, що ця святиня вимагала грунтовного ремонту (мала тоді окрім старого головного вівтарі три бічні - св. Антонія, Коронації Матері Божої і св. Михаїла).

48715 Бурдяківці

Село, за непідтвердженими даними, вперше у документах згадується у XV столітті. За іншою інформацією, поселення вважається заснованим 1785 року, що є більш вірогідним. Відоме тим, що 1911 року тут постав перший у Галичині пам'ятник Тарасу Шевченку (авторства архітектора Олександра Лушпинського). Нині у селі проживає трохи менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада Бурдяківців чисельністю від двох до трьох сотень вірних до Другої світової війни належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (Подільській). 1909 року тут завдяки місцевим власникам (родині Голуховських) було споруджено та освячено мурований філіальний неоготичний костел (інформація про заснування храму у 1871 році, швидше за все, не відповідає дійсності - вперше святиня у Бурдяківцях згадується у схематизмі за 1912 рік; у джерелах костел також інколи датується 1900 роком).

48400 Бучач,
вул. Мулярська, 2,
+380 (3544) 216-67

Бучач у документах вперше згадується 1260 роком, проте у польських джерелах є інформація про його існування ще у XIIст. Отримав магдебурзьке право у 1393 році, яке 1427 року перевели на польське, а у 1515 році магдебургія була відновлена. 1880 року Бучач мав майже 9 тисяч мешканців, з яких 1816 були римо- та 1066 греко-католиками. У 1921-1939 роках місто було центром Бучацького повіту, 1944 року стало районним центром, а від 2020 року належить до Чортківського району. Проживає тут нині понад 12400 мешканців.

Ще 1379 року у Бучачі завдяки Михайлу Бучацькому постала одна з найстаріших у Львівській архідієцезії латинська парафія та споруджено костел. 28 липня 1397 року храм (ймовірно, дерев'яний) було освячено у свято Успіння Пресвятої Діви Марії, потім його замінили мурованим (ймовірно, готичним). Наприкінці XVI століття належав протестантам, а в 70-х роках XVII століття зазнав істотних пошкоджень під час турецьких нападів, зокрема, втратив склепіння.

48561 Васильків

Село вважається заснованим 1710 року. У 1880 році тут проживало 676 мешканців (645 українців, 27 поляків і 4 німців), 1900 року - 770, 1910 року - 790, 1921 року - 704, 1931 - 717, а станом на 2018 рік Васильків мав 246 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові. Їх чисельність впродовж другої половини ХІХ століття завдяки українцям-латинникам збільшилась від 120 вірян до майже двох сотень, а перед І світовою війною перевищила 220 осіб. Своєї святині вони не мали.