48257 Васильківці

Село вперше документально згадується 1469 року, проте після руйнівних набігів кримських татар на Поділля 1568–1569рр. письмово відоме лише від 1573 року. У 1880 році у Васильківцях проживало 2112 мешканців, у тому числі 1740 українців, 180 поляків і 172 німців, нині село має приблизно 1200-1300 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Спільнота католиків латинського обряду Васильківців належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гусятині і була досить численною. Вже в середині ХІХ століття нараховувала півтисячі вірян, а в 90-х роках цього століття, коли у селі постала своя святиня, зросла майже до семи сотень осіб (значна їх частина була українцями-латинниками).

48351 Велеснів

Вперше у документах це село згадується у 70-х роках XIV століття, наступна писемна згадка - 13 січня 1444 року як Wyelicznyew. А ще є згадки у 1454 та 1468 роках. Етнічний склад населення Велеснева: 1880 рік - 461 українець, 146 поляків, 6 євреїв; 1939 рік - 630 українців, 275 поляків, 15 євреїв. Нині у селі майже сім сотень мешканців. Належало воно до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші, а після створення 1925 року парафії cв. Антонія Падуанського у Пужниках увійшли до неї та відвідували там місцевий костел. І лише тоді, у середині 20-х років у Велесневі було заплановано спорудження власної святині (за типовим проектом, отриманим із Львівської курії).

48162 Великий Говилів

Великий Говилів вперше документально згадується 1564 роком, згодом - 1648 року. До І світової війни понад 40 відсотків його населення були поляками, нині у ньому проживає майже 1200 осіб. Село входило до Теребовлянського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Йосифа Каласанського у Хоросткові. В середині ХІХ століття її чисельність становила півтисячі вірних, а наприкінці цього століття - майже вісім сотень. На початку першого десятиліття ХХ століття у Великому Говилові коштом місцевого власника Станіслава Семенського-Левицького (з ініціативи його дружини) збудували філіальну муровану каплицю.

48524 Великі Чорнокінці

Перша документальна згадка про Чорнокінці - 17 липня 1413 року, згадуються також 28 лютого 1452 року. У 1880 році у Великих Чорнокінцях разом із Малими та двома присілками проживало 3276 мешканців, у тому числі 2553 греко- і 600 римо-католиків. У Великих Чорнокінцях: 1900 року - 2971 мешканець, 1910 року - 3075, 1921 року - 2875, 1931 року - 2924 (переважна більшість українців), нині - майже тисяча осіб. У 1965 році Великі і Малі Чорнокінці об'єднали в одне село, а 1988 року - знову розділили на два.

Католики латинського обряду Чорнокінців, як Великих, так і Малих, спочатку належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові та користувались греко-католицькою дерев'яною церквою у Великих Чорнокінцях. Їх чисельність від середини ХІХ століття до 1878 року, коли у Великих Чорнокінцях збудували коштом місцевих власників Еразма і Матильди Волянських філіальний мурований храм та освятили його, зросла від півтисячі до шести сотень вірних.

48305 Вербка

Перша писемна згадка про поселення датується 25 лютим 1485 року, проте пізніше воно згадується у документах аж 1864 року. Наприкінці ХХ століття черговий власник Вербки поселив тут польських колоністів. У радянські часи село називалось Прогрес. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду Вербки, які належали до парафії св. Миколая у Коропці, 1911 року збудували та освятили свою філіальну каплицю. Чергову філіальну муровану каплицю, яку пізніше розбудували як костел, було споруджено 1925 року на земельній ділянці, подарованій 1924 року власником села Стефаном Бадені. Наприкінці 20-х років розпочалось також будівництво мурованого парафіяльного будинку, а завершили його 1930 року.

48763 Верхняківці

Існуючі ще у XIVст. Стефанківці під час епідемії чуми перемістились на горби та стали називатись Верхніми Кінцями (згодом - Верхняківцями). Вперше у документах згадуються 1442 року, є згадка також у 1469 році. 1556 року отримали магдебурзьке право, яке так і не було реалізоване. 1880 року тут проживало 1109 мешканців (1027 українців і 82 поляків), 1910 року – 1265, 1931 року – 1262, нині - менше семи сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові та у середині ХІХст. нараховувала близько трьох сотень вірян. У 1900-1901 роках, коли їх чисельність незначно збільшилась на три десятки, у Верхняківцях їхнім коштом та, ймовірно, місцевих власників Чарковських було споруджено невеличкий мурований костел, який освятили 1901 року.

48660 Винятинці

Перша документальеа згадка про Винятинці датується 1566 роком. У 1880 році у селі проживало 1822 мешканців (1743 українців і 79 поляків), 1900 року - 2113, 1910 року - 1932, 1921 року - 1632, 1931 року - 1917, нині - понад півтисячі осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Винятинські католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність у середині ХІХ століття не перевищувала 170, наприкінці цього століття зросла до майже двох з половиною сотень вірян, а 1908 року, коли коли село вперше у схематизмах Львівської архідієцезії подається у складі парафіяльної експозитури у Щитівцях, - вже 360.

48764 Висічка

Існуюче тут поселення ще у XIIIст. знищили татари-монголи, наступне у документах згадується лише 1552 року. 1890 року у селі проживало 604 мешканців (понад півтисячі українців і майже сотня поляків), нині Висічка має близько п'яти сотень з половиною осіб. Входила до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

В середині ХІХ століття чисельність католиків латинського обряду Висічки, що належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, перевищила сотню вірян, а в схематизмах Львівської архідієцезії місцева каплиця вперше згадується 1861 року. Від 1881 року її позначають як усипальницю, в якій богослужіння відправляють лише інколи. А 1894 року вперше подається дата освячення - 1870 рік.

48312 Високе

Перша писемна згадка про Товстобаби, як до 1965 року називалось село Високе, датується 1435 роком, згадується також у 1458-1470 та 1475 роках. 1880 року тут проживало 1825 мешканців (1118 поляків і 707 українців), з яких 969 були римо- і 764 греко-католиками, нині населення Високого - майже 1300 осіб. Село тепер входить до Чортківського району, хоча до 2020 року було частиною Монастириського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. 1862 року, коли їх чисельність сягнула дев'яти сотень, у Товстобабах з ініціативи марківського настоятеля о. Якова Кершки та завдяки місцевим землевласникам Богдановичам розпочали спорудження філіального мурованого костелу. До його фінансування долучились сільські віряни, які також виконали значну частину будівельних робіт.

48217 Вікно

Перша писемна згадка про Вікно датується 1464 роком (до 1241 року тут було давньоукраїнське поселення, яке знищили татаро-монголи). У 80-х роках ХІХ століття у селі проживало 1676 мешканців (1084 греко- і 592 римо-католиків), 1939 року - близько 2400 (більшість становили українці), нині - понад 1300 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. Їх чисельність поступово збільшувалась: в середині ХІХ століття становила понад півтисячі, наприкінці - майже сім сотень, перед І світовою війною - майже дев'ять сотень, а 1924 року, коли виник задум будівництва у Вікні власної мурованої каплиці, сягнула тисячі вірних.