48350 Дубенка

Село Дубенка (Дубенко), яке до 2008 року називалось також Дубенки, вважається заснованим 1698 року. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 760 мешканців (587 римо- та 164 греко-католиків). Колишнє село Долішня Слобідка, яке від 1940 року є північною околицею Дубенка, 1880 року мало 193 мешканця (136 римо- і 50 греко-католиків), а 1939 року - 150 поляків та 20 українців. Нині ж населення Дубенки - менше семи сотень. Село входило до Монастириського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду сіл Дубенка і Долішня Слобідка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Монастириськах. 1885 року у Долішній Слобідці розпочали будівництво філіальної мурованої каплиці, хоча на той час вірян там було лише 147, а в Дубенці - аж 632. Правда, за непідтвердженою інформацією, святиню допомагали споруджувати греко-католики, які потім теж нею послуговувались.

48605 Дуплиська

Вперше в документах Дуплиська згадуються 1578 року, є також згадки у 1629 і 1665 роках (тоді в селі залишилось лише дві сім'ї). 1789 року тут проживало 68 сімей, 1820 року - 81, 1837 року - 88, 1880 року - 857 мешканців (переважна більшість була українцями), 1921 року - 751, 1931 року - 783, нині - майже три сотні осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Дуплиськ спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У другій половині XIX століття їх було лише від семи десятків до сотні вірян, до 1891 року своєї святині вони не мали.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

48713 Жилинці

Жилинці відомі документально, за різною інформацією, від 1494 року, з першої половини XVст. чи навіть із 1387 року. У 1810 році тут проживало 389 мешканців, 1910 року - 850 (переважно - українці), 1914 року - 900, 1921 року - 831, 1931 року - 875, близькл вісім сотень, у тому числі 615 українців і 182 поляків, нині - лише чотири сотні осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст., коли їх чисельність досягла півтори сотні вірян, перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. І тривалий час своєї святині вони не мали.

48573 Заболотівка,
вул. Нова

Перша письмова згадка про Заболотівку, засновану на південній околиці Улашківців, датується 1584 роком. Пізніше село згадується 1646 року у зв'язку із добудовою церкви. У 1890 році тут проживало 1010 мешканців (722 українців, 270 поляків і 18 німців), 1900 року - 1059, 1921 року - 1065, 1931 року - 1140. У 1953-1993 роках Заболотівка була частиною Улашківців. Станом на 2018 рік село має 537 осіб.

Католики латинського обряду Заболотівки спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність в середині ХІХ століття перевищила три сотні, а наприкінці цього століття збільшилась на вісім десятків вірних, проте своєї святині у селі вони не мали.

48745 Залісся

Залісся відоме документально із XV століття, у XVIст. і пізніше належало кам'янецьким єпископам, тому його також називали Заліссям Єпископським. 1890 року тут проживало 1844 мешканців (1468 українців і 376 поляків), 1900 року - 1964, 1921 року - 1517, 1931 року - 1629, 2014 року - понад вісім сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Якщо у середині ХІХ століття їх було менше двох сотень, то наприкінці цього століття - три сотні, а 1909 року, коли вони перейшли до новоутвореної парафіяльної експозитури у Новосілці Єпископській (нині - Збручанське), майже чотири сотні вірян.

48561 Залісся,
вул. Польська

Поселення Залісся вперше згадується 1561 року як Залісне. Під час Гайдамаччини тут оселилось багато польських утікачів із-за Збруча. 1785 року у селі проживало 923 мешканців, 1890 року - 2082 (понад 1800 українців і менше трьох сотень поляків), 1900 року - 2212, 1910 року - 2287, 1921 року - 2012, 1931 року - 2231, 1938 року - 2592, у тому числі 1742 українців і 762 поляків, 2021 року - 960 осіб.

Досить значна римсько-католицька спільнота села спочатку належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, проте після утворення 1854 року парафіяльної експозитури, а пізніше і парафії св. Анни в Озерянах, перейшла до неї. В середині ХІХ століття чисельність вірян у селі перевищила півтисячі, а в 90-х роках цього століття сягнула тисячі осіб. Саме тоді, а не 1801 року, як іноді помилково зустрічається в деяких джерелах, і постала в Заліссі своя святиня.

48600 Заліщики,
вул. Гайворонського, 18,
+380 (3554) 231-55

Поселення існувало ще у XIVст., у XV-XVI століттях називалось Залісся і Заліще, а вперше згадується як Заліщики 1578 року. В середині XVIIIст. заснували місто, яке 1766 року отримало магдебурзьке право (село стало Старими Заліщиками). Від 1774 року Заліщики - центр повіту Галицького циркулу, від 1786 року - центр циркулу, від 1854 року - знову центр повіту (Чортківського циркулу), яким і залишилось після ліквідації циркулів 1867 року. У 1934р. приєднали Старі Заліщики. Від 1940 року були райцентром, а 2020 року увійшли до Чортківського району. У 1890 році місто мало 5751 мешканців (переважна більшість - поляки), нині - майже 9 тисяч осіб.

Перший (дерев'яний) костел у селі Заліщики, які тоді територіально входили до складу Кам'янецької дієцезії, постав ще у XVII столітті (ймовірно, завдяки тодішнім власникам Конецпольським), проте був знищений турками в 70-роках цього століття. Пізніше його знову відбудували з дерева (правда, не відомо, чи ще Любомирські, чи вже Понятовські).

48745 Збручанське

Село Збручанське вперше згадується як Новосілка 1393 роком (називалось також Новосілкою-Єпископською чи Новосілкою-над-Збручем), засноване у давньоукраїнські часи. Є численні документальні згадки у XVcт., потім було власністю кам'янецьких єпископів. На початку 80-х років тут проживало менше тисячі мешканців, 1900 року - 1350, 1921 року - 1016, 1931 року - 1126, 2014 року - 383 особи. Входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського..

Римсько-католицька спільнота села, що належала до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, у другій половині ХІХ століття налічувала приблизно три сотні вірян. У 1867 році у Новосільці збудували та освятили під титулом св. Яна Непомуцького громадський мурований храм, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується у другій половині 70-х років цього ж століття.

48423 Звенигород

Поселення Звенигород відоме у джрелах, принаймні, від середини XVIII століття, хоча археологічні знахідки засвідчують його значно поважніший вік. На початку 80-років ХІХ століття мало 771 мешканця, з яких 462 були римо- та 297 греко-католиками. У 1944-1945рр. поляки, що складали більшість населення, виїхали до Польщі, а у Звенигороді оселились українці з Польщі у Надсянні. Село до 2020р. входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Нині проживає тут близько 840 селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1889 року, коли їх чисельність вже становила понад півтисячі, вони збудували муровану філіальну каплицю, яку тоді ж було освячено під титулом Святого Духа і св. Йосафата.