48253 Личківці

Перша писемна згадка про село датується 1431 роком, у документах згадується теж 7 травня 1470 року, а також у 1469, 1475, 1482 і 1485 роках. 1522 року Личківці отримали міські права, проте втратили їх 1781 року. 1880 року тут проживало понад 1700 мешканців, у тому числі 1200 римо-католиків. Нині у селі живе понад 2200 осіб. Належало до Гусятинського району, а тепер - до Чортківського.

Костел (ймовірно, дерев'яний) у Личківцях, який згадується 1615 року, вже 1623 року вважався знищеним, проте у 1641 році зазначений як відновлений. Але ненадовго, бо вже через кілька років його знову не стало. 1712 року завдяки фундації місцевого власника Андрія Кавецького, яку пізніше було доповнено іншими жертводавцями, у Личківцях постала місія оо.-єзуїтів. Принаймні, у 1718-1725 роках їх храм вже мав титул Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, проте ще був дерев'яним і проіснував аж до 1774 року.

48710 Лосяч,
вул. Шевченка, 7,
+380 (3541) 363-38

Село утворене на землях відомого з XIIIст. знищеного нападникаии поселення Рогізна, проте як Лосяч вперше згадується 1785 роком. Ймовірно, у XVIIIст. було частково заселене поляками після спутошень XVII століття (частина села називалась Мазурівкою). 1880 року тут проживало 1875 мешканців, більшість яких була українцями, 1900 року - 2060, 1910 року - 2135, 1921 року - 1864, 1931 року - 2011, 1938 року - 1960, у тому числі 1080 українців і 800 поляків, нині - лише трохи більше тисячі осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Досить чисельні католики латинського обряду Лосяча належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (нині - Скала-Подільська). Їх кількість в середині ХІХ століття досягла 480 вірян, а у 80-х роках цього століття перевищила шість з половиною сотень. Саме тоді і відбулось спорудження філіального костелу у селі, який вперше подається у схематизмі Львівської архідієцезії лише на початку 1898 року, але вже як повністю збудований, причому відразу в статусі костелу (не каплиці).

48266 Майдан

Перша документальна згадка про Майдан датується 1584 роком. 1880 року із семи сотень мешканців села лише три сотні були римо-католиками, тоді як у міжвоєнний період поляки вже становили переважну більшість населення. Нині тут проживає понад три сотні осіб. Майдан входив до Гусятинського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Римо-католики села належали до домініканської парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові. У 1902 році, коли їх чисельність становила близько чотирьох сотень, у Майдані завдяки зусиллям та коштам домініканців і місцевих вірян було споруджено та освячено під титулом Святої Родини філіальну муровану каплицю.

48215 Мала Лука

Вперше Мала Лука згадується письмово 1564 року. У 1880р. тут проживало 1198 мешканців, у тому числі 863 греко- і 220 римо-католиків, на початку ХХст. поляки складали 20% населення, а 1939 року село мало приблизно 1600 осіб, з яких вже 25% були поляками. Побувало аж у шести районах: Гримайлівському (до 1959р.), Скалатському (до 1962р.), Підволочиському (до 1965р.), Гусятинському (до 2020р.) і Чортківському (нині). Нараховує чотири з половиною сотні мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді. Їх чисельність у середині ХІХ століття становила лише півтори сотні, а наприкінці цього століття та у період до ІІ світовох війни - від двох до трьох сотень вірних (зростання відбулось, в основному, за рахунок військових прикордонної частини).

48215 Мала Лука

Вперше Мала Лука згадується письмово 1564 року. У 1880р. тут проживало 1198 мешканців, у тому числі 863 греко- і 220 римо-католиків, на початку ХХст. поляки складали 20% населення, а 1939 року село мало приблизно 1600 осіб, з яких вже 25% були поляками. Побувало аж у шести районах: Гримайлівському (до 1959р.), Скалатському (до 1962р.), Підволочиському (до 1965р.), Гусятинському (до 2020р.) і Чортківському (нині). Нараховує чотири з половиною сотні мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді, а в другій половині ХІХ століття воно перебувало у власності однієї із гілок відомої та заможної галицької шляхетської родини Забєльських гербу Тшаска, представник якої 1808 року отримав графський титул.

48313 Маркова

Маркова вперше документально згадується 2 січня 1441 року у книгах галицького суду. Принаймні, від 1578 року належала львівським архієпископам. 1880 року мала 998 мешканців, з яких 624 були греко- і 252 - римо-католиками, нині ж тут проживає близько півтисячі осіб. Село входило до Монастириського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Душпастирський осередок у Марковій, яка початково належала до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), постав 1777 року завдяки фундації архієпископа Львівського Вацлава Сераковського та кульницького настоятеля о. Валентина Цвинарського. У 1778 році їх коштом було збудовано перший, дерев'яний костел, який вже тоді отримав титул св. Яна Непомуцького.

48414 Мартинівка

Мартинівка до 7 березня 1946 року називалась Войтехівкою і була присілком села Пилява. До неї приєднали хутір Іванівку (Янівку). Нині у селі проживає понад три сотні мешканців. Входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського.

У схематизмах Львівської архідієцезії саме Янівка фігурує спочатку у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, а потім - парафіяльної експозитури у Новоставцях (після її створення 1911 року). А Войтехівка з'являється там лише у міжвоєнний період. Причому 1874 року у Янівці було лише 25 вірних, а перед І світовою війною - вже півсотні.

48410 Матеушівка

Матеушівка вважається заснованою 1811 року переселенцями із Польщі, тому її населення було майже повністю польським аж до закінчення ІІ світової війни, коли понад три сотні поляків депортували до Польщі, а звідти до Матеушівки завезли українців. Нині тут проживає лише трохи більше двох сотень мешканців. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду належали до парафії св. Йосифа у Могильниці, яка нині називається Новою Могильницею. Їх чисельність 1857 року становила лише 67 вірних, але вже наприкінці 20-х років ХХ століття перевищила 280 осіб. 1929 року львівський архітектор Людомил Гюркович виготовив проект філіальної мурованої каплиці в Матеушівці, який було затверджено світською владою в Тернополі 20 лютого 1930 року. Будівництво святині розпочали 1931 року.

48751 Мельниця-Подільська

Мельниця вперше писемно згадується початком XII століття, а далі - у 1362 і 1493 роках. 1767 року отримала магдебурзьке право. У XVIIIст. її частина, яку досі називають Мазурівкою, була заселена поляками. У 1772-1867рр. місто було центром повіту. У 1900р. тут проживало 3921 мешканців, 1910 року - 4162, 1921 року - 3739, 1931 року - 4611, нині - близько три з половиною тисяч осіб. У 1940-1962рр. була райцентром, від 1960 року - селищем (міського типу), а тепер є селом, яке входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Коли в середині ХІХст. їх чисельність перевищила 380 вірян, у Мельниці 1851 року заснували парафіяльну експозитуру, яка разом із навколишніми селами налічувала понад 1700 вірних та обслуговувалась експозитом о. Титом Завірським. Богослужіння за відсутності власного храму здійснювали у греко-католицькій церкві (ймовірно, Михайлівській).

48751 Мельниця-Подільська

Мельниця вперше писемно згадується початком XII століття, а далі - у 1362 і 1493 роках. 1767 року отримала магдебурзьке право. У XVIIIст. її частина, яку досі називають Мазурівкою, була заселена поляками. У 1772-1867рр. місто було центром повіту. У 1900р. тут проживало 3921 мешканців, 1910 року - 4162, 1921 року - 3739, 1931 року - 4611, нині - близько три з половиною тисяч осіб. У 1940-1962рр. була райцентром, від 1960 року - селищем (міського типу), а тепер є селом, яке входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Мельниці 1851 року виділились із, ймовірно, парафії у Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому в парафіяльну експозитуру, яка 1861 року стала самостійною парафією із новоспорудженим місцевими власниками Дунін-Борковськими костелом св. Генріха, сповідника.